Дорогою до миру і щастяЗ вітром світлим, з піснями крилатими, з небом чистим, з радістю свята Перемоги прийшов травень. Весь у блакиті, зелені та квітах, у сяйві усмішок, у хвилях пташиної музики. Зі святими солдатськими спогадами, із роздумами про долю миру, завойованою кров'ю.
Овіяний найщирішими людськими почуттями, травень кладе нам на плечі гарячі долоні Сонця і наказує: "Слухайте, дивіться, запам'ятайте! Уважні будьте! Пам'ятайте рятівників людства!".
Україна започаткувала нову традицію відзначення 8 та 9 травня в європейському дусі пам'яті та примирення. Це сприяє консолідації суспільства, налагодженню громадянського взаєморозуміння і примирення у питаннях національної історії, об'єднує країну та покоління.
В ці дні ми згадуємо всіх, бо Перемога зіткана з мільйонів доль, з яких одним було дано вижити, іншим – скотитися сльозою по щоці ближнього, постати обеліском, гранітним Солдатом. Дорогою ціною нам дістався мир, бо втрачено мільйони синів і дочок.
Одразу по війні у визволених селах вогонь обережно несли від хати до хати, щоб зігрітися самим і зігріти інших, щоб ним освітити хату. А радістю – душі. Отак і вогонь життя іде від покоління до покоління, в майбутнє.
Згадую події більш як тридцятилітньої давності, коли ми з татом повернулися із зустрічі ветеранів, які визволяли місто Даугавпілс (Латвія). Вдалося побувати на місцях боїв, відвідати могили полеглих воїнів-однополчан та брата покійної матері. Після поїздки в нашім домі за святковим столом зібралися фронтовики-земляки і довго згадували важке минуле фронтове життя. Майже 80 чоловік з села у квітні 1944 року було призвано до лав армії. Пішли всі – і ті, хто пережив полон, і вояки самооборони села, і хворі та придатні за віком, й інваліди. Збір проводився у с. Дрозднях.
Всі жителі Ворони вкрай були втомлені свавіллям та переслідуваннями з боку Армії Крайової та місцевих її формувань.
Ешелон новобранців потягнувся залізницею на Київ. Серед мобілізованих був і мій тато – Чуль Яків Потапович. Лунали з вагонів українські пісні, але картина побаченого засмучувала поступово всіх: навкруги була суцільна руїна.
У Київ новобранці прибули на свято Великодня. В багатьох закінчувалися домашні харчі, а в тата вже їх не було. З дому не міг взяти нічого, бо вояки АК знищили хутір, спалили і пограбували все. Молодий новобранець, коли потяг поставили на запасну колію, бо перед цим було розбомблено попередній ешелон, на свій страх і ризик побіг до невеличкого базарчика, де помітив людей, що продавали хліб.
Грошей не мав. Скинув із себе костюм, запропонував продавцеві за буханець хліба. Але той вимагав грошей. Перемовини тривали довго, але домовленості досягти не вдавалося. Жінка, що поруч продавала пиріжки, помітила цю картину. Підійшла і запропонувала безкоштовно випічку юнаку. Але той відмовився брати, мотивуючим тим, що не має грошей. Враз патрулі почали оточувати базарчик, і довелося бігти до вагона з пиріжками, які силоміць вкинула у кишеню совісна жінка.
В Курську до ешелона підійшли діти, які зі сльозами на очах просили хліба. Хлопці віддавали все голодуючим.
Після Курська до самого Саратова на Волзі в ешелоні панувала глибока мовчанка. У Татіщево новобранців "пересіяли": одних направили на заводи і шахти, інших засудили, декого направили в рудники чи на лісоповал, а хворих й інвалідів відпустили. Решту визначили у 73-ій запасний стрілецький полк.
І потяглася важка муштра у дуже складних умовах та при неприязному ставленні до "западенців". Харчування було вкрай мізерним, умови проживання теж.
Курс навчання підходив до кінця. Новобранців готували до маршевих рот на фронт. У відповідь на знущання над земляками, вони під час залікового стройового проходження кілька разів перетворювали його у фарс. Гімнастерки командирів ставали мокрими враз, коли роти "збивали ногу"...
(Подовження читайте на шпальтах газети у номері за 5 травня ц. р.)
Микола ЧУЛЬ,
депутат Ковельської районної ради, ветеран педагогічної праці.
с. Білашів.
НА ЗНІМКАХ: Яків Потапович ЧУЛЬ; учасники художньої самодіяльності с. Ворони; ветеран разом із групою гостей м. Полоцька у день його визволення.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар