Чин патріота – це вища сходинка моралі
У Ковельському промислово-економічному коледжі відбувся патріотично-благодійний концерт, організований студентами, під промовистою назвою: "З Україною у серці". Мета благодійної акції – допомогти сім'ям воїнів АТО, діти яких навчаються у навчальному закладі.
Все було гарно, душевно і патріотично. Зворушила серце студентська ініціатива. Згадалося, як такі ж юні пішли на смерть зупиняти полчища Муравйова під Крутами.
На жаль, в той час політики вирішували в кабінетах питання, яка має бути Україна – автономна у складі Росії чи самостійна? Патріотизм, самопожертва в ім'я самостійної України були на полі бою, в кабінетах урядовців – ні.
Щось подібне відбувається в Україні й сьогодні, коли на Сході палахкотить вогнище війни, а наші політики сперечаються за посади, турботу про народ підмінюють пустопорожніми балачками.
То біда наша, коли серед багаточисельного чиновницького "війська" є немало службовців різних рангів, в тому числі найвищих, які забувають, що перебування в структурах влади – це, перш за все, патріотична складова душі. Коли її немає, то розраховувати на благополуччя народу і силу країни не доводиться.
Чи можна, скажімо, назвати патріотизмом антиконституційні та антисоціальні рішення уряду Яценюка та депутатів Верховної Ради про оподаткування пенсій або підвищення тарифів на комунальні послуги, які абсолютно не "стикуються" із можливостями населення, на догоду Міжнародному валютному фонду.
А яким словом назвати переголосування справедливого рішення про незадовільну роботу уряду Арсенія Яценюка і визнання її задовільною?
Що це: байдужість, дурість чи зловживання? Відсутність відповідальності за державні рішення – прямий шлях до створення нових корупційних схем і цілих систем та утвердження безкарності.
"Боже, Україну збережи!.. Господи, помилуй нас!" – молиться до Всевишнього український народ. Але хто чує?
Така омріяна, така обнадійлива і багата країна, здобувши Незалежність, опинилася сьогодні на грані краху. Ті, у кого відсутні мораль і совість, дорвалися до державного "корита" і, немов хижі звірі, виїдають із нього все, що бачать.
Здавалося, Майдан Гідності запалив свічку надії. Сталося навпаки – він породив негідників і зміцнив у них почуття впевненості у своїй безкарності. Система поборів корупції навіть не похитнулася.
Невже – приреченість? Невже – безвихідь?
Перед благодійним концертом мені на очі потрапила сторінка газети "День", де опубліковано інтерв'ю з директором загальноосвітньої школи № 13 м. Слов'янська Анатолієм Погорєловим.
Це – та школа, в яку не раз влучали снаряди, осколки мін і снайперські кулі. Це – та школа, в якій п'ятдесят відсотків вчителів та учнів "заражені" сепаратизмом і "руським міром".
Це – та школа, у якій навчальний процес припинявся або скорочувався через військові дії і небезпеку для життя.
Ось які думки висловлює директор школи, який перебуває і діє в епіцентрі жахливих подій, викликаних війною: "Навчання патріотизму не має бути профанацією… Ми раніше вважали, що найголовніше – це підвищувати рівень знань.
Сьогодні ми переосмислили свої підходи до навчальної програми, бо найголовнішим завданням на сучасному етапі – навчити любити Батьківщину і розвивати громадянську свідомість".
Бо й справді: коли ти стоїш на лезі ножа босими ногами, а поряд вибухають снаряди і свистять смертоносні кулі, тоді ти усвідомлюєш, що первинне, а що – вторинне.
Тоді приходить розуміння того, що математика, фізика чи хімія є похідними від любові до своєї Батьківщини і народу. Тоді з'являється бачення, як бездарно, злочинно був відданий Крим і розв'язана війна на Донбасі.
За всієї критики тоталітарної комуністичної системи або путінської Росії маємо не забувати, що патріотичне виховання молоді й старшого покоління було і є на найвищому і найпочеснішому місці. У ворога теж треба вчитися!
Шановний читачу, давай на хвилю вийдемо за рамки тлумачного словника і заглянемо у внутрішню суть патріотизму. Це прості та природні правила дії:
– любіть свій край, село, місто і Україну;
– відстоюйте Незалежність і самостійність держави;
– будьте готові захищати рідну прабатьківську землю;
– вивчайте і знайте історію свого народу, його славу, звитягу і долю;
– несіть в юні душі українство, культуру, традиції і відстоюйте рідну мову.
– самовіддано працюйте і вчіться на благо й добробут країни;
– боріться із негативними проявами – такими, як корупція, зловживання, байдужість тощо;
– бережіть навколишнє середовище і надбання народу.
Словом, патріотизм – це вища категорія моралі, яка вимагає посвяти та самопожертви й вагомих зусиль у формуванні свідомості.
Не досить одягнути квітчасту вишиванку і прошуміти пустослів'ям на мітингу. Мають бути реальні патріотичні вчинки, доброчинні справи і самовіддача в ім'я народу, нації і держави.
Скільки героїв полягло за волю народу та незалежність Батьківщини! Вони прийняли найпочеснішу смерть. Імена цих полеглих борців, діячів, їхня самопожертва – у великій пошані. На їх подвигах виховується історична пам'ять у молодого покоління.
Чин патріота – це не гроші і матеріальне багатство, а приклад для наслідування. Він духовно злитий в одне ціле з нацією і народом й живе в ореолі вічності слави пам'яті народної.
Не маю права стверджувати, що у нашому краї патріотизм на “задвірках”. Є позитивні приклади і в школах, і в громадському середовищі.
Але є й прояви згадуваної байдужості, зневіри, безвідповідальності за наше майбутнє. Ще раз загляньмо у внутрішній світ свого “Я” і не забуваймо, що Україна – це я, що Україна – це ти, що Україна – це ми!
Анатолій Семенюк.
НА ЗНІМКАХ: під час патріотично-благодійного концерту “З Україною у серці” за участю депутатів міської і районної рад, громадськості міста.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
У Ковельському промислово-економічному коледжі відбувся патріотично-благодійний концерт, організований студентами, під промовистою назвою: "З Україною у серці". Мета благодійної акції – допомогти сім'ям воїнів АТО, діти яких навчаються у навчальному закладі.
Все було гарно, душевно і патріотично. Зворушила серце студентська ініціатива. Згадалося, як такі ж юні пішли на смерть зупиняти полчища Муравйова під Крутами.
На жаль, в той час політики вирішували в кабінетах питання, яка має бути Україна – автономна у складі Росії чи самостійна? Патріотизм, самопожертва в ім'я самостійної України були на полі бою, в кабінетах урядовців – ні.
Щось подібне відбувається в Україні й сьогодні, коли на Сході палахкотить вогнище війни, а наші політики сперечаються за посади, турботу про народ підмінюють пустопорожніми балачками.
То біда наша, коли серед багаточисельного чиновницького "війська" є немало службовців різних рангів, в тому числі найвищих, які забувають, що перебування в структурах влади – це, перш за все, патріотична складова душі. Коли її немає, то розраховувати на благополуччя народу і силу країни не доводиться.
Чи можна, скажімо, назвати патріотизмом антиконституційні та антисоціальні рішення уряду Яценюка та депутатів Верховної Ради про оподаткування пенсій або підвищення тарифів на комунальні послуги, які абсолютно не "стикуються" із можливостями населення, на догоду Міжнародному валютному фонду.
А яким словом назвати переголосування справедливого рішення про незадовільну роботу уряду Арсенія Яценюка і визнання її задовільною?
Що це: байдужість, дурість чи зловживання? Відсутність відповідальності за державні рішення – прямий шлях до створення нових корупційних схем і цілих систем та утвердження безкарності.
"Боже, Україну збережи!.. Господи, помилуй нас!" – молиться до Всевишнього український народ. Але хто чує?
Така омріяна, така обнадійлива і багата країна, здобувши Незалежність, опинилася сьогодні на грані краху. Ті, у кого відсутні мораль і совість, дорвалися до державного "корита" і, немов хижі звірі, виїдають із нього все, що бачать.
Здавалося, Майдан Гідності запалив свічку надії. Сталося навпаки – він породив негідників і зміцнив у них почуття впевненості у своїй безкарності. Система поборів корупції навіть не похитнулася.
Невже – приреченість? Невже – безвихідь?
Перед благодійним концертом мені на очі потрапила сторінка газети "День", де опубліковано інтерв'ю з директором загальноосвітньої школи № 13 м. Слов'янська Анатолієм Погорєловим.
Це – та школа, в яку не раз
Залишити коментар