А ви могли б прожити без зарплати?У відомого поета Володимира Маяковського є слова, які звучать приблизно так: "А ви могли б заграти ноктюрн на флейті заржавілих труб?".
Дещо перефразовуючи співця революції, хочу запитати можновладців і депутатів різного рівня: "А ви могли б прожити без зарплати?".
Ставлю питання так тому, що мій онук навчається в одному з профтехучилищ Волині, а дочка там викладає. Вже майже п'ять місяців навчальний заклад лихоманить: не виплачують у встановлені Законом строки викладачам заробітну плату, а учням – стипендії. Училище не має змоги нормально розрахуватися за комунальні послуги.
Мені, ветерану, навіть важко уявити, як подібне може бути в Україні на 25 році її державності? Адже це – не горезвісні 1990-ті, коли Союз розвалився, економіка впала, люди місяцями не отримували ні зарплат, ні пенсій. З повідомлень ЗМІ знаю, що причина такого стану справ – в неузгоджених діях київської влади. Не зважаючи на те, що Верховна Рада проголосувала за фінансування профтехосвіти з Державного бюджету, Президент Петро Порошенко заветував цей Закон.
Я розумію: ні Петру Олексійовичу, ні колишньому міністру фінансів пані Яресько, ні деяким нардепам, можливо, професійно-технічна освіта та її проблеми не потрібні. Вони живуть цілком пристойно, матеріально забезпечені, а дехто ще й в офшорах гроші тримає.
Але профтехосвіта потрібна нашому господарському комплексу, де бракує добре підготовлених кадрів робітничих професій. Для декого з наших громадян, їх дітей та онуків училища і ліцеї – єдиний можливий спосіб здобуття професії. Не всі ж мають змогу вступати у виші в силу різних причин. А куди подітися хлопцям і дівчатам з малозабезпечених сімей?
Київська та й обласна влада хочуть перекинути весь тягар на місцеві бюджети, які й так в результаті безглуздих дій горе-реформаторів перевантажені. До того ж, чітко не визначено механізм такого фінансування. Скажімо, у містах, наскільки мені відомо, навчаються діти й із сільської місцевості. Чому міські бюджети мають брати на себе додатковий тягар? Якщо вже щось робити, то слід розподілити затрати міських і районних бюджетів на утримання профтехучилищ пропорційно до кількості учнів.
До того ж, згадані навчальні заклади не є комунальною власністю міських громад. Запитується: на основі яких законодавчих актів можна їх фінансувати, адже це заборонено Бюджетним кодексом?
Однак, схоже, такі "дрібниці" можновладців не хвилюють. В результаті проблеми працівників і учнів профтехосвіти "футболять", наче м'яч на гральному полі. Київ киває на Луцьк, Луцьк – на Ковель, Володимир-Волинський і Нововолинськ. Небезпечна і ризикована гра, скажу я Вам. Бо терпіння в людей може скінчитися, особливо в тих, хто живе на "голі" зарплати і пенсії.
Мене дивує позиція депутатів різних рівнів. Вас обирали до рад, щоб ви вирішували конкретні питання, сміливо порушували їх перед вищестоящими інстанціями, добивалися конкретних результатів. А там виходить, як у прислів'ї: "Іван киває на Петра, Петро – на Івана".
А де голос волинських народних депутатів, чому вони не зважуються разом із колегами подолати президентське вето? Чи їм байдужа доля викладачів і учнів ПТУ? Може, й байдужа. Бо, дивлячись, що робиться в країні, приходиш до висновку: ні економікою, ні соціальною сферою вони предметно не займаються. Тарифи і ціни ростуть, народ зубожіє, а чиновники і політики все ділять посади й гроші.
Віктор ЗІНЧУК,
ветеран праці.
м. Ковель.
Проблема бродячих собак не нова. І стосується не лише Ковеля. Але оскільки я мешканець саме цього міста, то й писатиму про те, що мене хвилює.
Нещодавно я зайшов на привокзальний ринок. Перше, що кидається у вічі, – собаки, які вільно "мандрують" поміж людей і прилавків або сплять біля торговельних кіосків. До них тут ставляться поблажливо і, як розповідають, час від часу підгодовують.
Не чекаючи нічого поганого, я спокійно йшов ринком. Раптом до мене підбіг злий пес і зубами вчепився у ногу, прокусивши її до вени. А ця нога у мене хвора, бо маю таку недугу, як цукровий діабет, тому довелося негайно звертатися за допомогою до медиків залізничної лікарні.
Мені зробили перев'язку і порадили годувати собаку, щоб не здохла. Бо якщо здохне протягом 10 наступних днів, це означає, що вона хвора на сказ. Щоправда виникає запитання: а якщо, вибачте, помру я, то хто відповідатиме?..
Я звертаюся від себе і всіх потерпілих від бродячих тварин (а таких у нашому місті чимало) з проханням до відповідних служб: наведіть порядок на ринку та в інших місцях! Адже ніхто не застрахований від повторення подібних випадків – ні діти, ні дорослі. Якими методами і засобами це зробити – то справа отих службових осіб, бо за свою роботу отримують гроші. А ми, мешканці Ковеля, повинні почуватися в безпеці.
З повагою –
Ростислав ШАРАПОВ,
ветеран залізничного транспорту.
м. Ковель,
вул. Назарія Яремчука.
Залишити коментар