Літні етюди про любов
Закоханий дятел
Тиха заводь. На плесі – лілія, немов наречена, увібралася в білосніжну фату і хизується первозданною красою. На її широкий лист жабенята повсідалися. Вони на весільних "запорожців" схожі – чекають, що їм за звичаєм щось перепаде.
Поруч щось хлюпнуло, вода змійкою збурилася. Це вужик маленький закружляв у стрімкому танці. Викручується, викренделює свої вужачі "па". Радіє, що матуся-вужиха його відпустила у самостійне плавання.
Стадо маленьких рибок, про всяк випадок, відпливло подалі і уважно спостерігає за тим, що діється. Невідомо ж, що на умі у дурненького, самозакоханого плазуна?
Поряд з водоймою – інше життя. Біля дачного будиночка пес Дружок на Сонці розлігся. Солодко посапує після сніданку. Він навіть всього принесеного не доїв.
"Тук-тук-тук!" – раптом почулося згори. Це дятел вишукує поживу в стовбурі дерева. Від тої барабанної мелодії Дружок прокинувся, солодко потягнувся і, незадоволений стуком, кудись поплентався.
Тим часом красень-дятлик, переконавшись, що поруч нікого немає, прилетів до собачої миски і став клювати їжу. Видно, сподобалося, бо через якусь хвилю злетів на ближній пеньок, постукав, свиснув, щебетнув і став чекати.
На його позивні “подружка” відгукнулася. Прилетіла з лісу і сіла поруч. Молода. Гарна. "Хустина" пухка, червоняста. "Одяг" сіро-білий, прихорошений коричневим пір'ям. А розпущений хвіст робив її особливо привабливою і спокусливою.
– Кохана, тобі принести смачненьке? – щебетнув дятлик.
– Принеси, любий, – відповіла красуня.
Закоханий птах швидко злетів до собачої миски, набрав повний дзьоб їжі і приніс своїй подрузі. Та розкрила “ротик”, а він ніжно вкладав туди шматочки хліба. Потому, витерши дзьобик, знову полетів за новою порцією делікатесу.
Так продовжувалось кілька разів. Після закінчення трапези, птахи ще довго щебетали, вичищали пір'ячко один в одного і ніжно цілувалися дзьобиками.
Та раптом “подруга” заметушилася, заспішила і, змахнувши крилами, полетіла в ліс.
"Мабуть, згадала про своїх пташенят, яких залишила у гнізді, – подумалось. — Материнський інстинкт найвищий за все".
І в людей подібно. Таки правда, що все земне створено за подобою Божою і… з любові.
А поруч голосистий соловейко виспівував оду коханню. Він своєю піснею утверджував Божественний задум життя на цій дивній і незбагненній, найгарнішій у Всесвіті Землі.
Тиха заводь. На плесі – лілія, немов наречена, увібралася в білосніжну фату і хизується первозданною красою. На її широкий лист жабенята повсідалися. Вони на весільних "запорожців" схожі – чекають, що їм за звичаєм щось перепаде.
Поруч щось хлюпнуло, вода змійкою збурилася. Це вужик маленький закружляв у стрімкому танці. Викручується, викренделює свої вужачі "па". Радіє, що матуся-вужиха його відпустила у самостійне плавання.
Стадо маленьких рибок, про всяк випадок, відпливло подалі і уважно спостерігає за тим, що діється. Невідомо ж, що на умі у дурненького, самозакоханого плазуна?
Поряд з водоймою – інше життя. Біля дачного будиночка пес Дружок на Сонці розлігся. Солодко посапує після сніданку. Він навіть всього принесеного не доїв.
"Тук-тук-тук!" – раптом почулося згори. Це дятел вишукує поживу в стовбурі дерева. Від тої барабанної мелодії Дружок прокинувся, солодко потягнувся і, незадоволений стуком, кудись поплентався.
Тим часом красень-дятлик, переконавшись, що поруч нікого немає, прилетів до собачої миски і став клювати їжу. Видно, сподобалося, бо через якусь хвилю злетів на ближній пеньок, постукав, свиснув, щебетнув і став чекати.
На його позивні “подружка” відгукнулася. Прилетіла з лісу і сіла поруч. Молода. Гарна. "Хустина" пухка, червоняста. "Одяг" сіро-білий, прихорошений коричневим пір'ям. А розпущений хвіст робив її особливо привабливою і спокусливою.
– Кохана, тобі принести смачненьке? – щебетнув дятлик.
– Принеси, любий, – відповіла красуня.
Закоханий птах швидко злетів до собачої миски, набрав повний дзьоб їжі і приніс своїй подрузі. Та розкрила “ротик”, а він ніжно вкладав туди шматочки хліба. Потому, витерши дзьобик, знову полетів за новою порцією делікатесу.
Так продовжувалось кілька разів. Після закінчення трапези, птахи ще довго щебетали, вичищали пір'ячко один в одного і ніжно цілувалися дзьобиками.
Та раптом “подруга” заметушилася, заспішила і, змахнувши крилами, полетіла в ліс.
"Мабуть, згадала про своїх пташенят, яких залишила у гнізді, – подумалось. — Материнський інстинкт найвищий за все".
І в людей подібно. Таки правда, що все земне створено за подобою Божою і… з любові.
А поруч голосистий соловейко виспівував оду коханню. Він своєю піснею утверджував Божественний задум життя на цій дивній і незбагненній, найгарнішій у Всесвіті Землі.
Анатоль КОХАНОВСЬКИЙ.
Залишити коментар