"Спокусник"Теплінь пливла над Турією. Сонечко в тихому плесі личко умивало. Його промінчики бавились у чистій, прозорій воді. Зелена травичка м'яким килимком лягала під ноги. Розігріте тіло просилося до прохолоди.
"Ех, скупаюся!" – вирішив я. Навколо тихо – жодної живої душі. "Можна й голяка", – подумав, і став роздягатися.
Вода лагідно прийняла тіло в свої обійми. Пестила, ніжила, холодила. Після фізичної перевтоми – просто рай.
– Водичка тепла? – раптом почувся жіночий голос.
Я озирнувся. На березі, із загорнутою вище колін спідницею і з білизною для прання, стояла миловида молодиця.
Ошелешений, я інстинктивно прикрив руками голизну і перелякано прошепотів:
– Жіночко, відверніться… Дайте вийти з води і одягнутися.
– А чого ти такий лякливий? Чи я ж тобі не гарна?
– Та гарна, але ж…
Тим часом молодиця поклала білизну і, вправно знявши одяг, швиденько увійшла у воду.
– Не лякайся, любий,.. – прощебетала.
Я відчув, як її руки легко лягли на плечі, а звабні перса ніжно торкнулися моїх грудей…
Не пам'ятаю, скільки минуло часу. В кінці тільки й почув:
– Славний мій…
Прозріння приходить опісля. Протверезілий, я озирнувся довкола. Ні живої душі. Сонце так само купалося у воді. Поруч посвистувала очеретянка, немовби насміхаючись над моїм ляком.
Молодиця спокійно одягалася і мовила:
– Ну ти й звабник і бабник… Ну й спокусник…
Я, присоромлений, кинувся у воду змивати гріхи, молодиця пішла прати білизну. День котився до вечора...
Анатоль КОХАНОВСЬКИЙ.
Залишити коментар