«Рідна мова — шлях до Бога»Радісним піднесенням сповнює нас одне з головних християнських свят, улюблене й шановане нашим народом, — Зелена неділя, День Святої Трійці, П'ятидесятниця, День Зіслання Святого Духа. Саме зі сходження Святого Духа на апостолів починається історія створення святої вселенської апостольської Церкви. Українська церква має свою, драматичну, історію, своїх святих і великомучеників, подвижників, які несли нашому народові світло Христової віри.
Один із них — митрополит Василь Липківський (1864—1937) — творець відродженої 1921 року Української Автокефальної Православної Церкви, останній настоятель та доглядач Софії Київської (1919—1927 р.р.), педагог, письменник і перекладач, «апостол українського релігійно-національного відродження» (за визначенням академіка Агатангела Кримського).
З початком Української революції 1917 року з новою силою прокинувся церковний рух, спрямований на унезалежнення Православної Церкви в Україні як Церкви національної, і отець Василь став одним із його лідерів. 22 травня 1919 року, у супроводі хору під керуванням Миколи Леонтовича, отець Василь відслужив першу літургію українською мовою у Київському Микільському соборі, збудованому гетьманом Іваном Мазепою.
Згадуючи згодом цю подію, священнослужитель писав: «На всеношній і службі Божій зібралася така сила народу, що не тільки в Соборі, а й навкруги його було тісно; весь нарід плакав, чуючи Апостол, Євангелію, Псалми рідною мовою; всі відчували, що це вперше після віків неволі „моляться на волі невольничі діти", як провіщав Шевченко».
Отець Василь став настоятелем Софійського собору і розгорнув активну діяльність по створенню українських парафій, активно займався перекладом богословських та літургійних текстів на рідну мову, оскільки вважав богослужіння українською мовою однією із засад нової української церкви. Та радянська влада, з “благословення” першого секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича, розпочала репресії проти керівництва церкви, конфіскацію храмів та церковного майна.
Митрополит Василь розкрив причину гонінь на Церкву: «Влада скоро спостерегла, що Українська Автокефальна Православна Церква виростає в міцну і для влади небезпечну гору, вона проголосила себе незалежною від московського церковного руху, а незалежність церковна криє в собі думку і про незалежність державну; вона є національна, виховує народ в національній свідомості, а радянська влада проти всякої національної свідомості, особливо української».
Процес нищення української церкви було завершено у 1930 році: десятки священиків і тисячі вірних загинули у в'язницях НКВС і концтаборах, серед них — отець Василь (розстріляний 1937 року). Справі українського національного відродження було завдано непоправного удару.
Із проповіді на Зелені свята митрополита Василя Липківського: «Святий Дух дав апостолам дар мов, щоб вони проповідували Євангеліє Христове усім народам їхніми рідними мовами. Проповідь українською мовою, як і богослужіння, має Божественне підґрунтя.
Кожний народ має право молитися і проповідувати рідною мовою. Хто це заперечує, той іде проти Духа Святого. Христос сказав апостолам: «Коли одержите Духа Святого і Його дар говорити на мовах всіх народів, тоді тільки йдіть до всіх народів, щоб їх привести до Мене». Отже, єдиний шлях і нам, українцям, наблизитись до Христа — це наша рідна мова. Вона тільки дасть нам розуміння слова Божого, Його святого голосу. Як довго ми блукали в горах! Господь кликав нас, подавав нам свій голос, але ми його не розуміли, бо голос Божий нас примушували слухати не на нашій рідній, а на слов'янській незрозумілій нам мові. Нашій мові дозволяли вести нас тільки на торг, називали базарною мовою, а вести до Бога нашій мові забороняли. Отже, коли наша мова буде вести нас і до Бога, тоді тільки ми знайдемо певний шлях до Нього».
Ольга Бичковська,
бібліотекар Ковельської ЦРБ.
Залишити коментар