Об'єднувати, а не роз'єднувати народКоли розпочинається літургія в храмах, священики звертаються до прихожан із закликом: "Будьте уважні". Ці слова означають, що кожному присутньому потрібно прислухатися до молитв і проповідей святих отців, не робити зайвих рухів і в шанобі промовляти молитви до Господа нашого Ісуса Христа.
На мою думку, в подібний спосіб ми повинні діяти завжди і в усьому, раніше, ніж приймати рішення, добре подумати і все обміркувати, щоб не наробити помилок.
Чому про це кажу? Бо останнім часом в Україні у зв'язку з процесом декомунізації іноді наші політики діють занадто поспішно, часто-густо виливаючи із водою як-то кажуть, й дитину.
Ось приклади. В ході перейменування вулиць іноді ставлять вагон попереду паровоза. В одному з останніх номерів "Вістей Ковельщини" читаю, що в населених пунктах району масово відмовилися від назв вулиць, котрі носили ім'я "17 Вересня".
Справді, дата неоднозначна. З одного боку, 17 вересня 1939 року Червона Армія ввійшла в Західну Україну, принісши сюди сталінський режим і репресії, які його супроводжували. З другого боку, саме тоді відбулося возз'єднання всіх українських земель в єдину державу. В її межах, за винятком Донбасу і Луганська, ми живемо до цих пір.
То чи не станеться так, що, заперечуючи дату 17 вересня, ми згодом будемо заперечувати факт возз'єднання Західної і Східної України?
Другий приклад. Деякі особи, не будучи надто обізнаними з історією підпільної боротьби українців проти фашистів, категорично не згодні з назвою вулиць "Партизанська". Розгортаємо посібник з англійської мови – "Усі розмовні теми" (Харків, 2016 рік), де чорним по білому написано: "Нацистські звірства викликали зростання опору українського народу. Перші партизанські об'єднання з'явилися вже влітку 1941 року. Найбільшими формуваннями керували С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров.
Український народ дав ряд видатних воєначальників, серед них Р. Малиновський, І. Черняховський, К. Москаленко, П. Рибалко. Пілоту-асу І. Кожедубу було тричі присвоєно звання Героя Радянського Союзу". Запитую себе і читачів газети: то що, ці видатні сини українського народу – його вороги і їх імена треба викреслити з історії?
В історико-краєзнавчому виданні Ярослава Антонюка "Діяльність СБ Волині" (2003 р.) написано так: "При цьому велика кількість повстанців (бій 13 січня 1944 року, загін "Січ") розбіглися або здалися в полон. За словами інспектора ВО "Турів" "Лавра", після перших боїв з радянською стороною від УПА стали відходити "східняки". Значно цьому посприяла тактика комісара загону С. Ковпака Семена Руднєва, що намагався залучити повстанців до спільної боротьби з німцями і рішуче виступав проти страти полонених упівців.
За це він поплатився життям. В одному з боїв Руднєва застрелили агенти НКВС. Там загинув і його син". Як бачимо, історія – матерія тонка й делікатна, аналізуючи хід її подій, не можна послуговуватися чорною або білою "фарбами". Все набагато складніше, і не завжди нам, представникам повоєнних поколінь, зрозуміле.
Хочеться звернутися до дописувачів газети "Вісті Ковельщини" з проханням викладати достовірні факти і хроніку подій. Там не повинно бути нічого особистого! В одному номері газети було написано, що О. Матросов не зміг би прикрити своїм тілом дзот, подібний до тих, що біля Устилуга.
Своєрідна лінія "Мажино" (Франція), а у нас лінія дзотових і дотових укріплень простягалася винятково від Устилуга до Новограда-Волинського і була стаціонарною бетонного типу. О. Матросов прикрив дзотове укріплення з дерев'яних настилів. Його отвір доступний зросту людини.
Також автор стверджував, що неможливо прикрити своїм тілом товариша через блискавичну швидкість кулі. В газеті "Магістраль", № 8 за 6-12 лютого 2016 р. я прочитав: "Врятував ціною власного життя старший прапорщик у бою під красним Лиманом Юрій Богополов гранатометника Нацгвардії, прикривши його від ворога. Але дістав фатальне поранення і загинув".
Люди старшого покоління пам'ятають, як перейменовували вулиці в радянські часи. Сучасна вулиця Княгині Ольги, наприклад, називалась іменем Щорса. По цій вулиці в день виборів йшла основна маса виборців. А в той час вулиця була невпорядкована, і щоб її довести до відповідної норми, назвали іменем Микити Хрущова. Згодом – знову ім. Щорса.
6 липня ми будемо біля монумента Слави вшановувати героїв тієї страшної війни. Не дай, Боже, щоб в подальшому викреслили з історії їхні імена. Бо коли так продовжуватиметься, то потім візьмемось за Почесних громадян міста, які визволяли наш Ковель від фашистів, будували мирне життя. Далі – за тих, хто Ковель відбудовував у повоєнний час, розвивав промисловість, транспорт, зв'язок, освіту і медицину.
Не можна так, адже сьогодні наша держава "тримається купи" багато в чому завдяки праці наших батьків, дідів і прадідів. Сьогоднішні ж деякі горе-реформатори більше руйнують, аніж будують.
Декомунізація – річ потрібна. Це свого роду ліки від важких ран минулого. Але будь-якими ліками треба користуватися обережно, щоб не нашкодити хворому. Процес декомунізації повинен об'єднувати, а не роз'єднувати український народ, чого дуже й дуже хочуть наші вороженьки як на Сході, так і на Заході.
Степан ТЮБАЙ,
ветеран охорони здоров'я, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
м. Ковель.
Залишити коментар