Ой на Купала-Купалочка…
Неподалік села Скулина Ковельського району розташоване урочище Нечимне з його таємничим та бездонним озером. Цю повну ніжної поліської краси місцевість змалювала у своїй драмі-феєрії "Лісова пісня" Леся Українка. Саме тут вона вперше почула розповіді дядька Лева про "всяку силу", які зачарували її на все життя.
Наша геніальна поетеса Леся Українка мала надзвичайний інтерес до українського фольклору. Ще з дитячих літ її вабив таємничий світ казок та легенд. Уся багата усна народна творчість була близькою й рідною їй.
В дитинстві, під мудрою опікою матері, Леся часто виїздила в навколишні села, де записувала пісні, колядки, щедрівки, різноманітні обряди. Проте записувала не лише слова, а й мелодії пісень, бо вважала "що записати пісню без мотиву – значить зробити тільки половину справи…".
Цікавість викликало у Лесі свято Івана Купала. Згадує сестра та біограф письменниці Ольга Косач-Кривинюк: "1890 року справляли колодяженці "Купала" зараз за нашим садом, бо там того року була паренина. Лесі було тяжко ходити на двох милицях, але пам'ятаю, що вона пішла подивитися на "Купала" та послухати купальських пісень. Вона якраз тоді їх записувала".
На основі фольклорних матеріалів, зібраних в селах Колодяжному і Білині Ковельського повіту, містечку Миропіллі Звягельського повіту на Волині, Леся Українка підготувала публікацію "Купала на Волині", яка вперше була надрукована в журналі Івана Франка " Житє і слово " (1894, №1).
Внесок Лесі Українки у дослідження купальських звичаїв, пісень Волині належно оцінював Іван Франко. Заперечуючи певні критичні зауваження Михайла Драгоманова, він писав: "Ваш суд про Лесині пісні мені не видається справедливим: все-таки се найбагатша досі збірка купальських пісень, зібраних в околиці, і між ними багато є досі не звісних, бодай не звісних яко купальські".
У передмові до праці Леся Українка подає етнографічні дані про відзначення свята Івана Купала: "На Волині ще у многих місцях затримався звичай справляти стародавнє свято Купала. В Ковельському повіті справляють Купала так: звечора хлопці крадуть де-небудь солом'яника старого [солом'яник – великий кошик, плетений з соломи, завбільшки з велике барило, в нього зсипають збіжжя і борошно] – власне, крадуть, бо просити не годиться. Солом'яника того звуть козубом. Того козуба хлопці тягнуть по селі, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять перейму, себто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. – все то знадоби для купальського вогнища...".
З глибини віків прийшло до нас Купало – свято літнього сонцестояння, свято тепла, молодості та кохання. За народним повір'ям, у цей день відбуваються різні дива: трави і квіти набувають магічної сили, земля відкриває свої скарби, сонечко спускається з неба, щоб викупатись у озері, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть – хто знайде той цвіт, той здобуде щастя і здоров'я.
Сама ж Леся, описуючи подію, знайшла в ньому ширший підтекст: на цьому святі молодь оспівує три символи людського життя: дерево, вогонь та воду.
Івана Купала – це день літнього сонцевороту, що тепер сходиться з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, яке святкують 7-го липня. Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями.
Цей день символізує народження літнього сонця – Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця – Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі – найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі – найкоротші. Головні персонажі свята – Купало та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються хлопцями та дівчатами або виготовляються як опудала.
Бажаючі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за його допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя-кохання.
За повір'ями, в купальську ніч, яка є найкоротшою, не можна спати, оскільки в цей час оживає не лише природа, а й особливо активною стає всяка нечисть – відьми, перевертні, русалки, чаклуни, домовики, водяники, лісовики. Проте скупатися у відкритій воді потрібно обов'язково, адже вся нечиста сила виходить з річок і морів, тому людині нічого не загрожує. У цю ніч вода набуває цілющих властивостей, допомагає очистити тіло і душу від поганих помислів і зла.
Існує легенда, що в день на Івана Купала можна зцілитися росою. Але для цього треба встати раніше і пройтися босоніж по траві.
Увечері цього дня дівчата гадають на судженого – кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок – це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, та дівчина повинна поцілувати його і мусить бути з ним у парі на це свято. Якщо вінок тоне відразу – коханий розлюбив, і весілля з ним не відбудеться, до берега приб'є – незаміжньою бути в цьому році. У кого вінок найдовше попливе – та дівчина буде щасливою, а у кого свічка довше прогорить – проживе довге-предовге життя.
Свято починається увечері, напередодні Купала. Основним місцем, довкола якого відбуваються дійства, є Купальський вогонь, який символізує Сонце. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, позначаючи чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння". Багаття має горіти цілу ніч. Навколо нього молодь грає в ігри, співає пісні, водить хороводи.
Але головне – це стрибки через багаття. Існують прикмети, пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув – буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я – чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною – вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя.
Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище із будь- ким, а лише з коханою людиною.
Тож усіх, хто хоч трохи вірить у казку, музей "Лісової пісні" запрошує в гості.
Ольга БОЙКО,
завідувач сектора музею "Лісової пісні" в урочищі Нечимному, старший науковий працівник.
Неподалік села Скулина Ковельського району розташоване урочище Нечимне з його таємничим та бездонним озером. Цю повну ніжної поліської краси місцевість змалювала у своїй драмі-феєрії "Лісова пісня" Леся Українка. Саме тут вона вперше почула розповіді дядька Лева про "всяку силу", які зачарували її на все життя.
Наша геніальна поетеса Леся Українка мала надзвичайний інтерес до українського фольклору. Ще з дитячих літ її вабив таємничий світ казок та легенд. Уся багата усна народна творчість була близькою й рідною їй.
В дитинстві, під мудрою опікою матері, Леся часто виїздила в навколишні села, де записувала пісні, колядки, щедрівки, різноманітні обряди. Проте записувала не лише слова, а й мелодії пісень, бо вважала "що записати пісню без мотиву – значить зробити тільки половину справи…".
Цікавість викликало у Лесі свято Івана Купала. Згадує сестра та біограф письменниці Ольга Косач-Кривинюк: "1890 року справляли колодяженці "Купала" зараз за нашим садом, бо там того року була паренина. Лесі було тяжко ходити на двох милицях, але пам'ятаю, що вона пішла подивитися на "Купала" та послухати купальських пісень. Вона якраз тоді їх записувала".
На основі фольклорних матеріалів, зібраних в селах Колодяжному і Білині Ковельського повіту, містечку Миропіллі Звягельського повіту на Волині, Леся Українка підготувала публікацію "Купала на Волині", яка вперше була надрукована в журналі Івана Франка " Житє і слово " (1894, №1).
Внесок Лесі Українки у дослідження купальських звичаїв, пісень Волині належно оцінював Іван Франко. Заперечуючи певні критичні зауваження Михайла Драгоманова, він писав: "Ваш суд про Лесині пісні мені не видається справедливим: все-таки се найбагатша досі збірка купальських пісень, зібраних в околиці, і між ними багато є досі не звісних, бодай не звісних яко купальські".
У передмові до праці Леся Українка подає етнографічні дані про відзначення свята Івана Купала: "На Волині ще у многих місцях затримався звичай справляти стародавнє свято Купала. В Ковельському повіті справляють Купала так: звечора хлопці крадуть де-небудь солом'яника старого [солом'яник – великий кошик, плетений з соломи, завбільшки з велике барило, в нього зсипають збіжжя і борошно] – власне, крадуть, бо просити не годиться. Солом'яника того звуть козубом. Того козуба хлопці тягнуть по селі, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять перейму, себто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. – все то знадоби для купальського вогнища...".
З глибини віків прийшло до нас Купало – свято літнього сонцестояння, свято тепла, молодості та кохання. За народним повір'ям, у цей день відбуваються різні дива: трави і квіти набувають магічної сили, земля відкриває свої скарби, сонечко спускається з неба, щоб викупатись у озері, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть – хто знайде той цвіт, той здобуде щастя і здоров'я.
Сама ж Леся, описуючи подію, знайшла в ньому ширший підтекст: на цьому святі молодь оспівує три символи людського життя: дерево, вогонь та воду.
Івана Купала – це день літнього сонцевороту, що тепер сходиться з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, яке святкують 7-го липня. Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями.
Цей день символізує народження літнього сонця – Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця – Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі – найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі – найкоротші. Головні персонажі свята – Купало та Мар
Ой на Купала-Купалочка…
Залишити коментар