Тут живуть добро і турбота
Оздоровчо-реабілітаційний табір "Єдність", організований релігійною громадою п'ятидесятників (церква "Благовістя"), вже восьмий рік поспіль функціонує у примісті Ковеля поблизу Люблинця та Черкас. Щороку за літо тут відпочивають кілька сотень інвалідів (не лише віруючі – всі, хто виявляє бажання). Головна умова – здоровий, християнський спосіб життя.
Нині тут зібрались більше сотні інвалідів-"колясочників", людей з обмеженими функціями опорно-рухової системи різного віку з усієї України. І зі Сходу (з Луганщини) теж є.
Відпочиватимуть тиждень, а далі ще будуть тут люди з вадами слуху, пізніше – з вадами зору. "З такими найважче – вони собі самі зовсім не можуть ради дати, то мусимо залучати більше волонтерів з-поміж вірян нашої церкви, – каже диякон церкви. – Але справляємось з Божою допомогою".
Увага й допомога з боку держави й громадськості теж не були зайвими. В перші дні роботи табору тут побували перший заступник голови Ковельської РДА Роман Кульцман та член громадської ради при Ковельській РДА Наталя Тхоржевська (Ковельська філія ВГО "Союз Українок").
Ознайомились з організацією роботи табору, поспілкувались з відпочиваючими, організаторами та координаторами роботи з метою вивчити аспекти співпраці чи можливої допомоги з боку влади та громадянського суспільства.
Табір схожий на звичайний літній на березі озера (гарна водойма для охочих скупатись тут теж є). Дерев'яні будиночки з прозорими дахами – так гарно: вночі можна дивитись на зірки, а вдень світить сонечко.
Далі за водоймою – наметове містечко, де живуть і активно відпочивають волонтери, що обслуговують інвалідів. Здебільшого, це – молоді люди, які поєднують дозвілля з таким ось видом благодійництва – все добровільно.
Велику увагу приділяють тут організації дозвілля. В центрі табору – місце з облаштованим кострищем для вогнища посередині – для різних зібрань. Дозвілля включає й активний відпочинок, і духовно-моральну реабілітацію.
Тут стільки всього проводиться для людей з обмеженими можливостями: конкурси, змагання, співанки, перегони на візках, декламування духовної поезії – чого тільки нема! Зі слів відпочивальників, а це, крім інвалідів, ще й супроводжуючі люди, всім дуже подобається.
Великий літній майданчик для концертів і різних виступів – від аматорів до професіоналів. Вчора тут був духовий оркестр.
Спеціально обладнані місця для різних майстер-класів. Сьогодні, наприклад, вчились плести із лози – кожен бажаючий (а бажаючих багато!) обплів собі кружечку лозою.
Молодий чоловік, координатор дозвілля в цей день, запитав на вечірньому зібранні, чи є такі, хто сьогодні не сміявся? Жодного! А кому було сумно? Жодному!
"Ще в чотирирічному віці втратив ногу – під автобус попав…", – каже 28-річний усміхнений, життєрадісний лучанин Павло , що під'їхав до нас на "крутій" (сам так сказав) колясці-велосипеді (взяв покататись в товариша, бо сам обходиться без коляски – з милицями). Ми якраз ласували оладками з медом, а Павло каже, жалкуючи : " Треба було свого меду взяти". "А ви тримаєте бджіл?" – питаю. " Так! – каже гордо. – Чотирнадцять вуликів маю в селі біля Луцька. Тато допомагає…".
Майї з Рівненщини майже тридцять. Розсіяний склероз почав розвиватись ще в дитинстві й, попри роки важкої боротьби із хворобою, дівчина нині в інвалідному візку. В таборі "Єдність" на Ковельщині вже втретє, їй тут дуже подобається. Мама дівчини теж дуже задоволена.
Диякон церкви "Благовістя" розповів про організацію роботи табору – все на громадських засадах: і їсти готують, і дозвілля організовують, і деякі процедури, як от масаж, бо є ж і волонтери-фахівці. Фінансування – з добровільних пожертв. Допомагають також співвіряни з української діаспори в Америці.
Харчування чотириразове. Жінки-кухарки люб'язно запропонували скуштувати їхніх страв. Пресмачнющий щавлевий борщик (то ще від обіду залишився – підігріли нам), картопелька з тюфтелькою й малосольними огірочками та оладки з медом на десерт. І чай чи компот. Порції чималенькі, і в "добавці" нікому не відмовляють.
Поряд молоді хлопці рубають дрова – щоб було на чім готувати їсти й для вогнища. Інші пакують сміття в пакети – територія чистенька й доглянута. Дівчата дружно миють і перетирають посуд та наводять лад на кухоньці після вечері.
"А погойдайте нас!" – гукають віддаля троє хлопчаків з гамака. "Мене звати Азарій! – першим відрекомендувався шестирічний білявий хлопчик з Нововолинська. – То біблійне ім'я!". Василько – з Рівненщини. Хлопчики, на щастя, здорові, але вже не перший рік приїжджають сюди з батьками-волонтерами допомагати в організації роботи табору.
Неподалік троє юнаків з гітарою згуртували навколо себе охочих поспівати.
В альтанках теж людно: грають в шахи, просто спілкуються – це так важливо. Всі кличуть до себе, залюбки розповідають свої непрості життєві історії, діляться враженнями.
Скільки тут добра і оптимізму!
Час, проведений в таборі, безперечно, надовго залишить позитивний слід в серцях дітей і дорослих, котрим трохи більше, ніж іншим, важливо відчути дотик добра й теплоти.
Велика подяка організаторам табору і всім, хто дотичний до організації його роботи. Бажаємо великого натхнення та благословіння на цю нелегку та дуже потрібну справу.
Мілана Тхоржевська,
студентка факультету журналістики СНУ імені Лесі Українки.
Оздоровчо-реабілітаційний табір "Єдність", організований релігійною громадою п'ятидесятників (церква "Благовістя"), вже восьмий рік поспіль функціонує у примісті Ковеля поблизу Люблинця та Черкас. Щороку за літо тут відпочивають кілька сотень інвалідів (не лише віруючі – всі, хто виявляє бажання). Головна умова – здоровий, християнський спосіб життя.
Нині тут зібрались більше сотні інвалідів-"колясочників", людей з обмеженими функціями опорно-рухової системи різного віку з усієї України. І зі Сходу (з Луганщини) теж є.
Відпочиватимуть тиждень, а далі ще будуть тут люди з вадами слуху, пізніше – з вадами зору. "З такими найважче – вони собі самі зовсім не можуть ради дати, то мусимо залучати більше волонтерів з-поміж вірян нашої церкви, – каже диякон церкви. – Але справляємось з Божою допомогою". 
Увага й допомога з боку держави й громадськості теж не були зайвими. В перші дні роботи табору тут побували перший заступник голови Ковельської РДА Роман Кульцман та член громадської ради при Ковельській РДА Наталя Тхоржевська (Ковельська філія ВГО "Союз Українок").
Ознайомились з організацією роботи табору, поспілкувались з відпочиваючими, організаторами та координаторами роботи з метою вивчити аспекти співпраці чи можливої допомоги з боку влади та громадянського суспільства.
Табір схожий на звичайний літній на березі озера (гарна водойма для охочих скупатись тут теж є). Дерев'яні будиночки з прозорими дахами – так гарно: вночі можна дивитись на зірки, а вдень світить сонечко.
Далі за водоймою – наметове містечко, де живуть і активно відпочивають волонтери, що обслуговують інвалідів. Здебільшого, це – молоді люди, які поєднують дозвілля з таким ось видом благодійництва – все добровільно.
Велику увагу приділяють тут організації дозвілля. В центрі табору – місце з облаштованим кострищем для вогнища посередині – для різних зібрань. Дозвілля включає й активний відпочинок, і духовно-моральну реабілітацію.
Тут стільки всього проводиться для людей з обмеженими можливостями: конкурси, змагання, співанки, перегони на візках, декламування духовної поезії – чого тільки нема! Зі слів відпочивальників, а це, крім інвалідів, ще й супроводжуючі люди, всім дуже подобається.
Великий літній майданчик для концертів і різних виступів – від аматорів до професіоналів. Вчора тут був духовий оркестр.
Спеціально обладнані місця для різних майстер-класів. Сьогодні, наприклад, вчились плести із лози – кожен бажаючий (а бажаючих багато!) обплів собі кружечку лозою.
Молодий чоловік, координатор дозвілля в цей день, запитав на вечірньому зібранні, чи є такі, хто сьогодні не сміявся? Жодного! А кому було сумно? Жодному!
"Ще в чотирирічному віці втратив ногу – під автобус попав…", – каже 28-річний усміхнений, життєрадісний лучанин Павло , що під'їхав до нас на "крутій" (сам так сказав) колясці-велосипеді (взяв покататись в товариша, бо сам обходиться без коляски – з милицями). Ми якраз ласували оладками з медом, а Павло каже, жалкуючи : " Треба було свого меду взяти". "А ви тримаєте бджіл?" – питаю. " Так! – каже гордо. – Чотирнадцять вуликів маю в селі біля Луцька. Тато допомагає…".
Майї з Рівненщини майже тридцять. Розсіяний склероз почав розвиватись ще в дитинстві й, попри роки важкої боротьби із хворобою, дівчина нині в інвалідному візку. В таборі "Єдність" на Ковельщині вже втретє, їй тут дуже подобається. Мама дівчини теж дуже задоволена.
Диякон церкви "Благовістя" розповів про організацію роботи табору – все на громадських засадах: і їсти готують, і дозвілля організовують, і деякі процедури, як от масаж, бо є ж і волонтери-фахівці. Фінансування – з добровільних пожертв. Допомагають також співвіряни з української діаспори в Америці.
Харчування чотириразове. Жінки-кухарки люб'язно запропонували скуштувати їхніх страв. Пресмачнющий щавлевий борщик (то ще від обіду залишився – підігріли нам), картопелька з тюфтелькою й малосольними огірочками та оладки з медом на десерт. І чай чи компот. Порції чималенькі, і в "добавці" нікому не відмовляють.
Поряд молоді хлопці рубають дрова – щоб було на чім готувати їсти й для вогнища. Інші пакують сміття в пакети – територія чистенька й доглянута. Дівчата дружно миють і перетирають посуд та наводять лад на кухоньці після вечері.
"А погойдайте нас!" – гукають віддаля
Тут живуть добро і турбота
Залишити коментар