Повідомлення в номер / Три щастя Надії Мизовець

Одвічне питання: чим щаслива людина?

Кожен бачить своє щастя по-різному. Багато хто – в грошах, багатстві, в можливості гарно розважитися. Ці люди завжди програють. Відомо ж бо, що багаті теж часто плачуть.

Є інший вимір щастя: віддати себе улюбленій справі та діяти в просторі милосердя, доброчинності і любові.

Надія Григорівна Мизовець присвятила своє життя дітям. Вона осягнула різні сходинки освітянського Олімпу. Працювала вихователем і вчителем Облапської та Колодяжненської шкіл, інспектором районного та міського відділів освіти, завідувачем дитячих садочків № 1 та № 7, начальником, а згодом – заступником начальника управління освіти міста Ковеля.

Шлях непростий. Тож зупинімося  на найвідповідальніших сходинках освітянського ремесла і погляньмо на особистість, яка їх підкорила, поміркуймо над тим, що світить із тієї висоти.

Надія Мизовець на посаду керівника управління міської освіти була призначена у час економічної кризи, коли галузь, як-то кажуть, "хитало". Вона впевнено визначила стратегічні напрямки розвитку і застосувала тактику довіри та вимогливості до керівників навчальних закладів. Зуміла знайти той цементуючий "розчин", який швидко заповнив тріщини в основі освітянської галузі.

Класична  ситуація: на базі Ковельського управління освіти проводиться обласний семінар. Є проблеми, недоліки, критичні позначки. Щоб вийти на рівень успіху, потрібна злагоджена робота всіх.

Надія Григорівна не вдається до бюрократичної наради з авторитарними настановами, як це часто буває, а садить методистів, інспекторів, директорів шкіл за "круглий стіл" з… чаєм і пропонує зробити спільний аналіз проблемних питань. В невимушеній розмові швидко визначалися шляхи вирішення проблем, перспективи майбутньої спільної роботи.

Пошук нових форм педагогічної праці виводить освітянські заклади міста на шлях профілізації. Наприклад, гімназія має гуманітарний напрямок, СШ № 3 – економічний, ЗОШ І-ІІІ ст. № 10 –  фізико-математичний і т. д. Це стає запорукою успіху – за результатами зовнішнього незалежного оцінювання 88 відсотків випускників шкіл підтвердили високий і достатній рівень знань.

Щоб досягти позитивного результату, має бути цілеспрямована і відповідальна позиція керівника. Крім того, обов'язково – інноваційна складова в кожній справі.

Ці риси характеру  повною мірою властиві героїні нашої розповіді, що підтверджується конкретним результатом: ковельська освіта швидко вийшла на передові позиції в області.

Ми, батьки, дідусі та бабусі, часто-густо вимагаємо від освітян виховного і навчального процесу, який забезпечить гідну зміну у майбутньому. Надія Мизовець розуміє і старається, щоб в освітянських закладах дітям прищеплювали патріотизм, любов до батьківської землі і шану до свого роду.

Пишу і згадую все нові й нові позитивні якості Надії Григорівни. Вона – дбайливий і вмілий господарник. За період її діяльності багато шкіл та дитячих закладів відремонтовано, чимало класів комп'ютеризовано, сотні енергозберігаючих заходів втілено в життя.

Проте найвищою сходинкою у її діяльності є милосердя, доброчинність і любов до дітей. Колишня система мала свої позитиви, але чомусь із суспільного життя були "викреслені" діти з особливими потребами та фізичними вадами. В цей час німці пішли іншим шляхом – дітей із відхиленнями у розвитку перемістили в групи із здоровими однолітками, таким чином вирівнявши їх у спілкуванні і адаптувавши до повноцінного життя.

Як мати і педагог, Надія Григорівна переймається цією проблемою, вивчає досвід у Німеччині і, незважаючи на відсутність відповідних законів в Україні, на базі дитячого садка № 7 створює спецгрупу.  Твердо  вірила в успіх своєї справи. Ці особливі дітки стали для жінки рідними. Вони звикли до неї, як до другої мами.

І це було друге щастя Надії Мизовець, яке освячене Божим милосердям.

Високій працездатності, неабиякому успіху у її суспільно-громадських справах сприяє сім'я. У Надії Григорівни – чудовий люблячий чоловік. Удвох виростили й виховали сина і доньку, гідних батька та мами. У сім'ї – злагода, взаєморозуміння та любов. Тепер молода бабуся Надя виціловує найменшого свого нащадка, із втіхою  бачачи гідне продовження роду. І це  – третє щастя, подароване Богом.

Роки летять, а Надія Григорівна така ж рухлива, молода, цілеспрямована, як і раніше. І від щирого серця присвячую їй поетичні рядки.

Анатолій СЕМЕНЮК.