Повідомлення в номер / Зустріч через 50 років

Зустріч  через  50  років

Ніхто з нас ніколи не задумується над тим, як швидко минули шкільні роки, якими вони були, хіба що при зустрічі із ровесниками в пам'яті спливе який епізод…

На обробіток городу батьківської садиби приїхав в Городище Микола Миронюк, мій однокласник, з яким ми провчились у рідному селі 8 років. При зустрічі, ніби ненароком, запитав у мене, чи пам'ятаю я, скільки років минуло з того часу, як ми попрощались із школою? Я жартівливо відмовила, що не пам'ятаю, та коли прикинула роки, вийшло 50. А Микола засміявся і сказав, що він так і  думав, що цю дату мало хто пам'ятає, і загорівся бажанням організувати ювілейну зустріч. 

Насамперед домовилися із городищенськими культпрацівниками про організацію урочистої частини.

Микола крутився, як "білка в колесі",  дістав телефони однокласників, до всіх передзвонив. Домовився за дату, зручну для всіх,  – 26 червня. На превеликий жаль, із 28 чоловік у класі нас залишилось всього 12. Дуже шкода, що на зустріч нас прийшло всього 6 чоловік.

Хочеться подякувати Валентині Карпук, Наталії Олексюк, Марії Костючик, Євгенії Андрусик, Лідії Мороз за дуже змістовну програму, яка охопила все – ми ніби наново пережили свою юність, шкільні роки. Для нас навіть звучав останній дзвоник.

Без сліз не обійшлися спогади  класної керівнички Галини Харитонівни Наумчук, яка віддала нам найкращі роки своєї юності.

Пісні і спогади, і знову пісні.  Василь Клюнда, який приїхав із Донеччини, щиро плакав, що сумує за рідною Волинню, що таких привітних людей, як у нас на Ковельщині, він там не зустрічав. Кожному було що сказати, виступили усі: М. Ю. Миронюк,  І. І. Кутько, В. В. Никитюк. Микола Володимирович брав участь у концертній програмі. Тих, що відійшли у Вічність, вшанували хвилиною мовчання.

Я подарувала вітання віршованими рядками:

П'ятдесят років – неначе 

мить,

В далеку вічність

 відлетіли.

Ми і зогледітись не

 встигли,

Як наші скроні посивіли.

З часом мудріші стали ми,

Щодня несем подяку Богу

За те, що стали ми

 людьми,

І кожен вибрав вірную

 дорогу.

За те, що в пам'яті несем

Останній дзвоник 

і прощальний вальс,

Що допоміг Всевишній 

і зібрав

До зустрічі у рідній школі

 нас.

Ми дякуємо нашим

 вчителям

За те, що можемо ще

 їх зустріти.

Нехай нам Божа Матінка

 пошле

Здоров'я! Щастя! І многая

 літа!

За розмовами не помітили, як підкрався вечір. Прощалися, і кожен в серці, певно, мав щемливе хвилювання. Шкода, що життя так швидко минає…

Хочеться ще раз щиро подякувати Миколі Володимировичу за його організаторські здібності. А однокласникам хочу сказати: "Не вішайте носа, усе гарне у нас – в майбутньому".

Ніна ФЕДОРУК.

с. Городище.