Волинь для неї стала рідноюВ народі кажуть: "Життя прожити – не поле перейти". В тому, що це так, кожен із нас переконується на власному прикладі. Але якщо в молоді роки над цією істиною ми замислюємось не надто часто, то чим більше нам літ, тим частіше згадуємо цю народну мудрість.
Згадує її, мабуть, і Ольга Петрівна Шалига, якій сьогодні виповнюється 90 років.
– І коли вони тільки пролетіли? – іноді каже в розмові. І тут же додає:
– Час біжить швидко, але пережитого і побаченого, коли згадаєш, вистачить на цілу книгу.
Справді. Народившись на Житомирщині, Ольга Петрівна змалечку була привчена до праці. Старалася, допомагала батькам, мріяла про гарне і щасливе майбутнє. Але всі мрії і плани обірвалися, коли на українську землю в 1941 році ступив кований фашистський чобіт. Ворог лютував, знущався над людьми, а молодь примусово вивозив до Німеччини.
Потрапила туди у шістнадцятирічному віці і юна Ольга. Багато випробувань випало на її долю. Але все витримала, все пережила і після закінчення війни повернулася у рідні краї. Тут згодом одружилася, вийшовши заміж за коханого Миколу.
– Дуже гарний чоловік був, – мовить Ольга Петрівна, а на очах виступають сльози. Бо недовгим було їх сімейне щастя – чоловік невдовзі помер. Залишилася жінка вдовою. І знову – важкі випробування, біди й негаразди. Але духом не падала. Слава Богу, що поруч була сестра Галина, то якось собі раду давали.
У 1986 році – нова біда: катастрофа на Чорнобильській АЕС. Село, в якому мешкали сестри, потрапило в зону радіаційного забруднення. Необхідно було виїжджати. Але куди? Племінник Володимир Ковальчук і його дружина Лідія, які мешкали у Ковелі, запросили сестер на Волинь.
Довго вагалися, зважували всі "за" і "проти", але врешті-таки поїхали. Придбали хату в селі Городищі, обзавелися таким-сяким хазяйством, познайомилися і подружилися із сусідами. Доки був живим племінник Володимир Трохимович, який, на жаль, передчасно пішов із життя, то частенько навідувався в село, допомагав, чим міг. Після його смерті доводиться важче, але рідні все одно не забувають.
Ольгу Петрівну в селі знають як гарну, щиру і привітну жінку. Можливо, ці риси характеру від того, що все життя працювала на ниві охорони здоров'я, де якраз і потрібні доброта, милосердя. Щоправда, фізично працювати вже не може, бо вік дається взнаки, але дуже любить спілкуватися з сусідами, родичами, знайомими. Адже є що згадати, є про що розповісти і є над чим поміркувати, аналізуючи теперішні події в країні.
З нагоди поважного ювілею Ольгу Петрівну Шалигу щиросердечно вітають родина Ковальчуків, друзі, знайомі, бажають в добрі і благополуччі зустріти 100-літній ювілей, бути завжди здоровою, оптимістично налаштованою. Пам'ятайте: Вас люблять, шанують, а чого іще людині треба для щастя?
Тож нехай Господь подарує Вам многії і благії літа!
Михайло КУЗЬМУК.
НА ЗНІМКУ: Ольга Шалига (третя ліворуч) в родинному колі у молоді роки.
Фото з сімейного архіву.
Залишити коментар