Їх покликанняГолобська районна лікарня – заклад, який людям, особливо у старшому віці, не обминути. І страшно слухати, коли точаться розмови про скорочення окремих відділень, бо дуже багато хворих людей. Тільки, на жаль, через дорогі ліки не всі звертаються за допомогою. Уряд збиткується з людей, ніхто не контролює цін на ліки.
На високому рівні підтримує Голобську лікарню лікар-хірург Микола Олександрович Кобильчук. Чистота, порядок не тільки всередині лікарні, а й довкола. Ножичками, руками вищипують травинки працівники лікарні навіть між плитками на тротуарі. Харчування бездоганне.
Як він у цьому непростому світі уміє виходити із складної ситуації - відомо тільки йому, вимогливому, невгамовному, співчутливому. Є такі люди, які через будь-які неприємності не втрачають рівноваги, а йдуть твердо, виконуючи свій професійний і людський обов'язок. Поруч із ним працює в Голобській районній лікарні лікар-хірург за покликанням Олег Олександрович Черніцов уже понад 25 років. Народився на Уралі, але другою Батьківщиною його стала Україна.
Після закінчення медичного інституту закінчив Куйбишевську військову академію. Як військовий лікар, працював на Камчатці, в Чехословаччині. Довгий час практикував в Україні. Він, що відбув 4 роки пекла Афганістану, не втратив почуття гумору, моральної підтримки хворого, бо розуміє, що це - перші ліки, допомога лікарю, якщо хворий усміхнеться.
Дехто може подумати, що лікар-хірург черствий. Але це зовсім не так. Людина звикає до всього. Раніше чоловіки косили косами вручну, розвиваючи м'язи, мускулатуру. А тепер "диркають" електро- чи бензокосарками, що голова стає квадратна. Але поступово звикаємо до того гудіння. Той, хто постійно під кулями, поступово припиняє боятися. Так звикає і хірург.
Нам моторошно навіть уявити покалічену чи вмираючу людину. Крик, стогін хворого, розпач родичів. А ти - лікар-хірург, але теж звичайна жива людина, із нервами, серцем, не більшим, як у всіх, мусиш триматися, щоб не здригнулася рука, неймовірним зусиллям заспокоїти себе.
Радіє Олег Олександрович успіхам дочок. Старша Марина пішла шляхом батька, але перевершила його, бо має ступінь кандидата медичних наук. Молодша Тетяна закінчила інститут легкої промисловості. На жаль, живуть далеко - в Челябінську.
Любить лікар землю і працювати на ній, тішитися урожаєм. Закоханий у волинські ліси, де так приємно відключитися і вільно подихати. А ще любить порибалити. Дружина Віра Степанівна повністю підтримує його захоплення і вільний від роботи час проводять разом.
…Ідуть і йдуть в лікарню забинтовані: то рука, то нога, то голова. Не уявляю, що було б, якби у Голобах не було хірургічного відділення?
Бажаю лікарям витримки, здоров'я і стабільності. А хворих, покалічених, щоб було поменше. Успіхів у праці бажаю і працьовитим та совісним сестричкам і санітаркам!
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
смт Голоби.
Залишити коментар