Гімн єднанню Людини і Природи
У 1911 році під впливом «непереможного настрою» Леся Українка за 12 днів написала гімн-сповідь – драму-феєрію «Лісова пісня». Як зародилося це творче «цунамі» у зболеному хворістю тілі?
Дослідниця творчості Лесі Українки Олена Огнєва, а разом із нею Володимир Шиян, незалежно один від одного, висловлюють припущення, що одним із поштовхів до написання невмирущої поеми стала дослідницька робота над підручником «Древня історія східних народів», особливо над знаменитими індо-арійськими гімнами – «Рігведа».
Вона пише: «Без сумніву, «Лісова пісня» є творчим поєднанням кількох рівнів засвоєння поетесою міфологічних знань» («Східні стежини Лесі Українки», с. 109).
За Огнєвою, це – різноманітні створіння волинських лісів, відлуння дитинства; це «учнівський шар», навіяний підручниками з грецької міфології та етнографії, працями Афанасьєва, Чубинського, Огієнка та ін., а також «дослідницький» (підручник Луї Менара), коли «відбувалося відкриття чарівного світу «Рігведи», тобто при написанні підручника «Історії…».
Не заперечуючи вищесказаного, хочу підкреслити, що, справді, ностальгія за рідним краєм, чарівним куточком Волині, де «юність грала і співала», не затихала ніколи, як у Шевченка на засланні, як і в кожного з нас поза домом.
Ймовірно, що при допрацюванні «Історії…» прилетіли птахами, мов із вирію, спогади і про таємничу Мавку, «яку в умі держала», русалок, дядька Лева і про волинський ліс.
Безперечно, гімни «Рігведи» близькі Лесиній душі, їх краса вплинула на формування отого творчого «цунамі».
Але Леся не просто сприймала древню міфологію. Її світогляд трансформується із перевісного стану наших предків у сучасний, реальний і більш жорстокий.
Далеких предків поетеса бачить у тісному співіснуванні з Природою, своїми богами та різними міфічними силами: «Перевісна людина бачить своїх богів навколо себе, вона їх чує… Для перевісної людини все, що має рух, – має життя, отже в світі все живе, все має душу. Небо, земля, вітри, вода, хмари, зорі – все має життя, думку, бажання і душу».
У «Лісовій пісні» чи не найбільш яскраво проявився погляд Лесі Українки на взаємостосунки людини з богами, силами природи, на одвічну боротьбу добра і зла. Божества, міфічні істоти рухаються не в Космосі, а тут, на цій волинській землі, поміж людьми. Вони існують у кожному з нас. Наповнюй своє єство добротою або злом бісівським, але таке й земне життя буде твоє.
Жорстока дійсність впродовж тисячоліть видозмінила у свідомості людини розуміння свого призначення у цій земній купелі.
Мавка – то богиня, вранішня зоря, «лісова царівна» із потойбічного простору. Вона проникає в людське середовище, щоб внести туди добро і любов свою. На кожному кроці романтичного сюжету драми ми усвідомлюємо, що Мавка не містичний образ, а сама Леся, донька Волинського краю.
Лісовик (дідусь) застерігає: «Не задивляйсь на хлопців людських… Грайся з вітром, жартуй із Перелесником, якщо хочеш, всю силу лісову і водяну приваб до себе, але минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля – там жура тягар свій носить».
Однак Мавка, почувши мелодію сопілки, як поклик Божий, закохується в Лукаша і готова жити в людській спільноті. Леся допомагає нам розпізнати його сутність: «На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розквітає яркіше дика рожа, біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє. Навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти».
Така дія не під силу людині. Лукаш – це Бог весни в людській подобі. Можливо, це красень Лель, втілений в душу людини.
Лукаш не розуміє своєї внутрішньої дивної божественної сили, яка так легко змінює пори року. Мавка-Леся хоче допомогти хлопцю прозріти:
«а тільки сумно, що не можеш
ти своїм життям до себе дорівнятись»,
бо лише:
«душа твоя про те співає виразно
і щиро голосом сопілки».
Мавка сподівається, що душа розбудить у Лукаша божественне начало. Вона намагається наблизитись до людського буття і діяти за вічними законами природи і тими, що склалися межи людьми. Вона допомагає будувати хату, але із сухого дерева, бо те, що росте, – живе і має душу. Там, де вона ступає, трава виростає, жито родить і корова молока більше дає.
Як протилежність Мавці, з’являється Килина, яку приймають у сім’ю, не розпізнавши, що вона: «… жінка хижа, наче рись», і «відьма». Килина в родину приносить сварки, неспокій, зло і разом з тим зубожіння. Вона ігнорує закони Природи, і за це наступає розплата.
Мавка застерігає: «Нехай вона до нас у ліс не ходить», бо “… в лісі є такі провалля…».
Ці провалля – то не пастки або помста Мавок, русалок або чортів, вони вибудовуються злом, гординею, нетерпимістю, агресією людською.
Навіть сам Куць (чорт) дивується: «сі баби зовсім не вміють жити як слід із нами – цапа продали, зрубали дуба. Зрушили умову. Ну я й же віддячив їм». До тої кари долучився Водяник, який стіжки їм підмочив, а Потерчата «збіжжя погноїли». Фінал сумний – хату і добро поглинає вогонь, а все інше забирають злидні.
Леся Українка не була ортодоксальною християнкою, так як і апологетом древньої української віри. Вона вивчала і добре знала історію народів і святе письмо. Мала глибоку езотеричну основу, подаровану Богом, і могла б передбачувати ті чи інші події на багато років вперед.
Залишити коментар