Кожне село у нашій Україні – це велика родина. Тут знають одне одного: рідні, двоюрідні, троюрідні брати і сестри, куми, свати, друзі, колеги, сусіди, без яких не можна обійтись в радості і в горі. Тож цей День села в Облапах був особливий.
Ще до урочистостей частина залу була прикрашена розмаїттям вишитих рушників, картин, домотканих килимів й інших видів мистецтва рукодільниць. А в центрі – портрет Тараса Шевченка, над яким "постарались" учні місцевої школи. Окремий столик був заповнений письмовими і друкованими матеріалами про рідне село. Тут відображена його історія.
Після позивних "Волинь моя" і щебету соловейка, який, ніби пташат, скликав усіх в Облапський будинок культури, розпочалося велике дійство. Сільський голова Любов Демчук привітала земляків зі святом і оголосила про його початок.
Ведучі Оксана Олексюк і Людмила Клинова запросили на сцену після вступних слів Романа Ліщука, який виконав пісню "Родина", що вже стала традиційною на таких урочистостях, бо нагадує всім про символічні образи глибокого коріння і високого гілля від батька й до сина. Адже кожен має свою малу батьківщину і поспішає до неї із близьких й далеких доріг, щоб провідати батьків, вклонитися святим могилам.
Зал був переповнений. Куди не глянь – скрізь вишиванки, в них ніби дух народу воскресає. Веселі, радісні, щасливі обличчя у всіх гостей, а в артистів – особливо, бо вони ще й хвилювались, готуючись дарувати людям святковий настрій.
Треба сказати, що аматори сцени постаралися на славу: аплодисменти в залі не вщухали ні на мить. Особливо полонили всіх Роман Міщанчук з донькою Анастасією. Він – вроджений музикант, який супроводжував концерт, а вона - вже "зіронька" і світить на весь район, бо перемагала на конкурсах і фестивалях. Коли заспівали пісню "Балада про мальви", то плакала не тільки мати загиблого в АТО Романа Данилевича Людмила Леонтіївна, а й усі матері. Незабутні враження справили пісні у їх виконанні: "Алича", "Мама і тато", "Моя сорочка-вишиванка" та ін.
Як приємно, що в селах теж народжуються і розквітають таланти. Ось випускниця місцевої школи Оксана Колядко написала вірш "Моє село", а Ольга Килиба його зворушливо прочитала. Прозвучала і пісня про Облапи в її виконанні і Олі Карпук. Цей дует сподобався всім до глибини душі, їх приємно було ще й ще раз чути. Мабуть, Оля у бабусі Галі навчилась співати, яка є учасником вокальної групи.
Між номерами концерту ведучі не забували і про гостей. В першу чергу пошанували хлібом-сіллю на вишитих рушниках директора СТзОВ "Облапське" Леоніда Самчука, представника благодійного фонду Степана Івахіва "Патріоти Волині" Павла Самолюка. Був на святі і можливий голова майбутньої територіальної громади, а нині Дубівський сільський голова Павло Безека. Ведучі згадали про велику допомогу у нещодавно проведеному капітальному ремонті будинку культури, якого тепер не впізнати в порівнянні з тим, що був раніше.
А Павло Самолюк і цього разу прибув не з порожніми руками. Зачитав вітання від С. Івахіва і вручив подарунки з Любов'ю Демчук іменинникам, найстарішому і наймолодшому жителям Облап. Леонід Самчук поздоровив усіх із святом і подарував молоді на дискотеку світомузику.
Продовжили свято хористи церкви Симеона Стовпника на чолі із священиком отцем Любомиром і регентом Людмилою Борисюк. До речі, храми в Облапах – це 2 красуні-будівлі, які нагадують, що ми християни і що Божий Закон для нас один, бо через храм ідемо до Бога і очищаємо свої серця.
А ведучі Оксана та Людмила тим часом нагадували про сумну історію села в минулому, коли ворожий чобіт топтав його красу. Тож вогняними дорогами війни пішли односельчани захищати рідний край. Багатьох не дочекалися рідні додому. Ще й сьогодні, на жаль, боротьба продовжується і гинуть люди. Серед них – і односельчани Роман Данилевич та Ігор Киреєв. Сумно і тяжко тривала хвилина мовчання. До Братської могили і пам'ятного знака "Борцям за волю України" учні поклали квіти.
На святі вшанували сім'ї загиблих "афганців", ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, воїнів, які і зараз із зброєю в руках захищають кордони України, аби ми мали можливість святкувати, і тих, хто нині в Збройних Силах України несе службу. І знову – подарунки всім учасникам АТО, сім'ям тих, хто зараз там, на посту, мамі Романа Данилевича. Нікого не забули згадати в цей день. На їх адресу звучала пісня про рідне село. Скільки ж їх прозвучало в цей день! Вокальна група будинку культури, яка неодноразово одержувала на районних фестивалях призові місця під керівництвом незмінного керівника Ніни Божук, старалася на совість.
Звичайно, головну роль в концерті виконувала саме Ніна Петрівна, яка через рік нажне копу літ. Все своє свідоме життя вона дарує талант односельчанам. Спочатку сама виспівувала на сцені, а згодом відшукала стільки талантів, що стали, як і вона, гордістю Облап. Співає і в церковному хорі. Про таких кажуть, що з піснею народились і йдуть з нею по життю. Це ж саме можна сказати про учасницю цього хору Ніну Олексюк, якій уже 76 років. Вона без пісні жити не може, хоч і потерпала за неї в свій час.
На свято завітали також місцеві "кумасі" Алла Супрунюк і Наталія Собко. Взагалі, драмгуртківці постаралися на славу. Дійсно, люди відчули, що у них свято. І "дві бабці" на День села прийшли, і "кум з кумою" зустрілись несподівано за плетеною огорожею серед соняшників, що "цвіли" на сцені. Розсмішили і розвеселили всіх, а найповажніших гостей навіть спонукали до танцю, в чому вони й не відмовили.*?
Залишити коментар