Повідомлення в номер / У поезії – "жіноче" обличчя

У поезії – "жіноче" обличчя

Коли сьогодні ми вшановуємо пам'ять нашої славетної землячки Лесі Українки, читаємо й перечитуємо "Лісову пісню", інші твори поетеси, мимоволі замислюємося над тим, чому геній співачки "досвітніх вогнів" пережив десятиріччя, чому її слова звучать, як і раніше, актуально, чому, врешті, вони глибинно торкають наші серця і душі?

Відповідей на ці запитання може бути багато. Мені ж, однак, здається, що сила Лесиної поезії – у її щирості, відвертості, жіночності, яка проте зовсім не поступається силі чоловічій, а в багатьох випадках перевершує її. І такий висновок стосується не лише Лесі Петрівни, а й матері Олени Пчілки, наших сучасниць Ліни Костенко, Ганни Чубач, Ніни Горик, Олени Мокроусової і багатьох, багатьох інших славних представниць прекрасної половини людства.

До названих і не названих вище я б відніс ще одну нашу землячку Раїсу Балахно (в дівоцтві – Музичук). Її поетичну збірку "Серпанок долі" мені нещодавно подарувала знайома ковельчанка. Ознайомившись із творами пані Раїси, я подумав: а таки щедра й багата на літературні таланти українська земля! Бо що не вірш, то одкровення, глибокий зміст і бездонний вир жіночих почуттів.

Як пише автор у передмові, народилася вона в невеличкому мальовничому селі Вівчицьку Ковельського району на Волині, яке поетеса описує з великою любов’ю:

– Село втопилося в білошкірих березах, високих ялинах, розкішних соснах, вишневих та яблуневих садах, розлогих вербах на греблі, старих осокорах та пахучих липах навкруг нього. 

Мама з дитинства вчила співати українські, польські народні пісні, тато – білоруські, а разом – це було тепле, щире родинне тріо. Коли ж приєднувались два маминих брати і сестра – це був справжній народний хор. 

Різноманітні вишивки прикрашали нашу оселю, рушники квітли на іконах, домоткані доріжки встеляли долівку. Пахло свіжістю, добротою, щирістю і спокоєм.

Батько пані Раїси – родом з Білорусі, в'язень концтабору Дахау, учасник бойових дій, працював у місцевому колгоспі "Дружба" механізатором, любив читати, гарно співав. Мама – корінна волинянка. Вродлива, співуча, роботяща. Гарно вишивала, шила. На жаль, батьки рано пішли у Вічність, але, на щастя, встигли прищепити донці любов до прекрасного. Про що поетеса згадує так:

– Змалечку любила вірші Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, знала багато напам'ять, особливо – вірші Лесі, адже садиба поетеси (с. Колодяжне Ковельського району) знаходиться недалеко, і я там неодноразово бувала в музеї. Читала вірші друзям, брала участь в літературних конкурсах, декламуючи їх, співала в шкільному хорі, була солісткою, перемагала в районних і обласних конкурсах художньої самодіяльності. В 1969 році вперше в Ковельській міськрайонній газеті був надрукований мій вірш "Дивосвіт" під прізвищем Наумчик. Це був початок мого поетичного життя…   

Витоки творчості нашої землячки – у родинних і сімейних цінностях, традиціях, які свято бережуть в кожному українському селі, не зважаючи на всі труднощі й негаразди, які тут мають місце. Все це – духовна основа життя багатьох творчих особистостей, до яких, без усякого перебільшення, належить Раїса Балахно (Музичук). Вчитаймося у її щирі й потаємні слова-думки:

– Так сталося, що я рано втратила батьків, рано залишилася вдовою, виростила двох синів, підростають троє внучок. Старший син трагічно загинув… Створила нову сім' ю, продовжую жити і писати. 

Та моє рідне село, моє дитинство так і залишилось в моєму серці світанковою піснею, вірою в чистоту людських відносин, ніжністю та щирістю маминої ласки, батьківського гордого чоловічого слова, дідівською мудрістю, першим сходом і заходом Сонця, першим поцілунком і чарівною непередбачуваного красою Волинського краю. 

Все найкраще ввібрала моя душа від живої природи рідної Волинської землі, щирих душею і працьовитих людей, їх вікових традицій. Адже українські класичні вистави, які ставилися на сільській сцені самодіяльними митцями (де були задіяні моя мама і я), українські пісні, які часто звучали в родинному колі, святкування народних свят: Івана Купала, різдвяні колядки і т. п. виколисували перші мелодії і вірші з-під мого пера.

Признаюсь чесно: поезія пані Раїси запала мені в душу, як тільки-но взяв до рук збірку "Серпанок долі". Що сказати? Тільки одне: проникливо, лірично, відверто. Недарма ж бо вона є автором пісень "Україно, моя Україно", "Синьоока Волинь", "Сняться мамині очі", "Задощило", "Французький бульвар" та ін. 

Особливе місце у книзі займає розділ "Кохання цвіт". Читав вміщені тут вірші і по-справжньому насолоджувався неповторними мелодіями поетичних рядків.

Тож нехай і надалі щастить нашій землячці у її творчих пошуках!

Микола ВЕЛЬМА.

P.S.

Ці нотатки – своєрідна реакція на прохання нашої відданої читачки з віддаленого села Кашівки Ганни Мар'юк більше розповідати про таланти землі волинської і друкувати їх твори. Хай ця публікація буде їй своєрідним подарунком.

М. В.