Страта осавула
Ногайці, що вирвались з байрака і залишились живими, та загін з ясиру повернулись у Каушани (літню резиденцію кримського хана) і сповістили хану про набіг. Вони принесли сумну звістку про втрату знамена і багатьох мужніх аскерів (аскер – воїн). Але кримський хан свого досяг: Суха балка була на землях нагайської орди, уруси переступили кордон, погнавшись за нагайцями, і тому є привід розпочати війну між Туреччиною та Росією.
Каплан-Гірей І слухав, що йому доповідав сераскір (сераскір – головнокомандувач орди), але не чув його. Думки блукали десь далеко. Султан буде радий його відповіді. Все складається так, як віщують зорі…
Але коли побачив, що сераскир якось запитально дивиться на нього, повернувся до розмови.
– Сераскіре, що ти хотів мені ще сказати?
Сераскір вклонився.
– Мій повелителю, хай Аллах пошле тобі довгі літа і твоя боротьба за віру буде непереможною. Ми захопили гяура-осавула Запорізького війська, важну птицю, з великим хрестом на шиї. Хрест, напевно, з чистого золота. Ми привезли невірного до ханського палацу.
Що, мій повелителю, Сонце земель наших, будемо з ним робити? Цей невірний лаявся всю дорогу. Вай кьопек! (От собака! – турецькою). А ще ніби хизувався весь час своїм хрестом. Лаяв Аллаха, відрізати б йому язик, мій повелителю!
Каплан-Гірей І пильно подивився на сераскіра.
– Я тут вирішую, що робити. Ведіть його сюди!..
Через декілька хвилин до передпокою притягнули зв’язаного осавула. Титарівського куреня Дмитра Переступа, якого ногайці захопили в полон в Сухій балці. Козаки в Січі дали йому прізвисько «Дяк» за те, що він, придбавши десь позолочений великий натільний хрест, ніколи не розлучався з ним і носив на шиї на тонкому чорному шнурку. Ієромонах Григорій не раз робив йому зауваження, щоб Дмитро зняв хреста, тому що він надто великий для натільного, але Дмитро вперто тримався свого, що то не тільки його натільний хрест, а оберіг в усіх битвах. І справді, ані стріла татарська, ані куля ворожа з того часу, як Дмитро надів хреста на шию, не торкалися його. Він був наче заговорений. В кінці-кінців ієромонах Григорій освятив його оберіг.
Обличчя полоненого було закривавлене. Одне око заплило (так сераскір хотів дорогою заставити Дмитра замовкнути). Каптан був подертий в клоччя так, що видно було на голих грудях осавула справді хрест, який сяяв золотом.
Хан глянув на полоненого і в грудях його закипів гнів:
– Як смієш ти, невірний, ступати в мої покої, правовірного мусульманина, хана кримського, з цією гидотою на шиї? – і він тицьнув пальцем в бік хреста на шиї осавула. – Зніми негайно!
Товмач переклав осавулу слова хана. Осавул сплюнув кров, розбита щелепа пекла вогнем, говорити було важко.
– Ти, мусульманський хане, або зовсім не знаєш козаків, або ніколи з ними не стикався, а воював лише у цих ханських хоромах. Я козак – запорожець. Бог милостивий, мій хрест і моя віра захистять завжди мене…
Товмач переклав слова осавула запинаючись.
Хан посміхнувся.
– Гяуре, ти віриш, що твій Бог тебе врятує? Як? Врятує, коли після страшних тортур, кат відріже тобі голову? І як ти смієш, невірний, так зі мною говорити?
Осавул обтер кров з обличчя роздертим рукавом.
– Не лякай, хане, смертю, бо я не з лякливих. Козак смерті не боїться. А душу мою тобі, хане, не забрати, тільки Бог може взяти її.
По тих словах Дмитро перехрестився.
Хан здригнувся.
– Ти, невірний, народився під щасливою зорею. Сьогодні я не хочу нікого карати: мої аскери принесли мені добру звістку.
Я подарую тобі життя, коли ти привселюдно покаєшся, відречешся від свого химерного Бога і станеш правовірним мусульманином. Ла ілаха іла-л-лаху на Мухамадун расулу-л-лахі! (Немає Бога окрім Аллаха і Мухамед посланець Бога – мусульманська шахада).
Осавул подивився уважно на хана.
– Ні, хане, козаки душу не продають. А зректися віри? Як то?!
А потім звернувся до товмача:
– Переклади, товмаче, що я народився християнином, ним і помру.
Товмач сердито кинув:
– Ти не розумієш, що тобі говорить хан? Ти що, дурний? Чи впертий як віслюк на каушанському базарі? Тобі подарують життя.
Я з-під Салонік, не турок, але прийняв шаріат і Аллах милостивий до мене. Я маю все. Аллах щедро нагородив мене. Що тобі дає твій Бог, окрім цього хреста на шиї?
Дмитро дивився на товмача презирливо.
– Пес лиже чоботи своїм господарям. Може, він від того щасливий. Але ми – люди, а не собаки, щоб лизати чоботи ворогові…
– Мовчи, нещасний! Ти сам собі підписуєш вирок. Якщо не погодишся, вже завтра Азраїл (ангел смерті в мусульман) забере тебе під своє крило. Поміст готовий, а кат добре нагострив свою шаблю. Ще не пізно, подумай про це…
Щось в душі Дмитра тьохнуло. Він згадав ту мить, коли аркан захопив його і вирвав з сідла, а татари поволочили його слідом за собою. Він нічого зразу й не второпав. Та, зрозумівши, що попав у полон, твердо вірив: козаки наздоженуть і врятують. Сам не раз відбивав своїх братів-козаків з полону.
Але їх не наздогнали.
Коли переходили Інгул, стало ясно, що справи кепські, та полон – це ще не смерть. З полону можна втекти. Але зараз Дмитро вперше зрозумів: нічого не змінити. Не те, щоб він жахнувся цієї мислі чи впав у розпач, чи його душу пройняв жаль, що прийдеться прийняти смерть – ні, але якась туга охопила його єство: немає своїх поряд. Одна справа, коли ти гинеш в бою, поряд з тобою твої побратими, вони в останню хвилину закриють очі, і зовсім інша, коли ти сам на сам з костистою і зі своїх поряд – нікого.
Олена Мокроусова.
Ногайці, що вирвались з байрака і залишились живими, та загін з ясиру повернулись у Каушани (літню резиденцію кримського хана) і сповістили хану про набіг. Вони принесли сумну звістку про втрату знамена і багатьох мужніх аскерів (аскер – воїн). Але кримський хан свого досяг: Суха балка була на землях нагайської орди, уруси переступили кордон, погнавшись за нагайцями, і тому є привід розпочати війну між Туреччиною та Росією.
Каплан-Гірей І слухав, що йому доповідав сераскір (сераскір – головнокомандувач орди), але не чув його. Думки блукали десь далеко. Султан буде радий його відповіді. Все складається так, як віщують зорі…
Але коли побачив, що сераскир якось запитально дивиться на нього, повернувся до розмови.
– Сераскіре, що ти хотів мені ще сказати?
Сераскір вклонився.
– Мій повелителю, хай Аллах пошле тобі довгі літа і твоя боротьба за віру буде непереможною. Ми захопили гяура-осавула Запорізького війська, важну птицю, з великим хрестом на шиї. Хрест, напевно, з чистого золота. Ми привезли невірного до ханського палацу.
Що, мій повелителю, Сонце земель наших, будемо з ним робити? Цей невірний лаявся всю дорогу. Вай кьопек! (От собака! – турецькою). А ще ніби хизувався весь час своїм хрестом. Лаяв Аллаха, відрізати б йому язик, мій повелителю!
Каплан-Гірей І пильно подивився на сераскіра.
– Я тут вирішую, що робити. Ведіть його сюди!..
Через декілька хвилин до передпокою притягнули зв’язаного осавула. Титарівського куреня Дмитра Переступа, якого ногайці захопили в полон в Сухій балці. Козаки в Січі дали йому прізвисько «Дяк» за те, що він, придбавши десь позолочений великий натільний хрест, ніколи не розлучався з ним і носив на шиї на тонкому чорному шнурку. Ієромонах Григорій не раз робив йому зауваження, щоб Дмитро зняв хреста, тому що він надто великий для натільного, але Дмитро вперто тримався свого, що то не тільки його натільний хрест, а оберіг в усіх битвах. І справді, ані стріла татарська, ані куля ворожа з того часу, як Дмитро надів хреста на шию, не торкалися його. Він був наче заговорений. В кінці-кінців ієромонах Григорій освятив його оберіг.
Обличчя полоненого було закривавлене. Одне око заплило (так сераскір хотів дорогою заставити Дмитра замовкнути). Каптан був подертий в клоччя так, що видно було на голих грудях осавула справді хрест, який сяяв золотом.
Хан глянув на полоненого і в грудях його закипів гнів:
– Як смієш ти, невірний, ступати в мої покої, правовірного мусульманина, хана кримського, з цією гидотою на шиї? – і він тицьнув пальцем в бік хреста на шиї осавула. – Зніми негайно!
Товмач переклав осавулу слова хана. Осавул сплюнув кров, розбита щелепа пекла вогнем, говорити було важко.
– Ти, мусульманський хане, або зовсім не знаєш козаків, або ніколи з ними не стикався, а воював лише у цих ханських хоромах. Я козак – запорожець. Бог милостивий, мій хрест і моя віра захистять завжди мене…
Товмач переклав слова осавула запинаючись.
Хан посміхнувся.
– Гяуре, ти віриш, що твій Бог тебе врятує? Як? Врятує, коли після страшних тортур, кат відріже тобі голову? І як ти смієш, невірний, так зі мною говорити?
Осавул обтер кров з обличчя роздертим рукавом.
– Не лякай, хане, смертю, бо я не з лякливих. Козак смерті не боїться. А душу мою тобі, хане, не забрати, тільки Бог може взяти її.
По тих словах Дмитро перехрестився.
Хан здригнувся.
– Ти, невірний, народився під щасливою зорею. Сьогодні я не хочу нікого карати: мої аскери принесли мені добру звістку.
Я подарую тобі життя, коли ти привселюдно пока
Залишити коментар