Памфлет
Казка про двоголового птаха
В одній чи то далекій, чи то близькій країні жив птах двоголовий. Хижість та агресивність із його дзьобів вогнем сичала. Ох, і нерозумні ті голови були! Побачить одна отруйну ягоду, то вже й інша шукає ще отруйнішу людям. Вгледить перша здобич-поживу, то й інша наповнюється агресивністю. Обидві кидаються на жертву і рвуть на шматки.
Відомо ж бо: там, де панують ненажерливість, агресивна жадібність, там розум спить.
Полюбили з бігом часу ті голови мертвечину чужорідну їсти. Не подумали, що своє тіло, серце, шлунок, печінку тим сатанинським поганством отруюють.
Невиліковно захворіло тіло хижого птаха. Метастази, мов у лещата, захопили живі клітини. Швидко зітліли крила, потому згнили кігті. І впали додолу злі, агресивні голови. Розвіявся прах за вітром так, що ні сліду, ні спогаду не залишилося.
Казка ця – не для забави. У ній мораль повчальна: хто злом, жадібністю "харчується", той на поразку і смерть приречений.
Троюрідна "сестра" України Росія, мабуть, цієї казки не читала. Символом держави її влада обрала двоголового орла. Хижий птах ширяє високо і хижим оком позирає на Захід і Схід одночасно. Думка одна: імперію розширити і чужим поживитися.
Запримітила одна голова співучу Грузію, і відкусила шматок. Інша теж не спить – Придністров'я квітуче від Молдови відірвала.
Не заспокоюється хижий птах. Мало чи багато часу пройшло, а перша голова Крим від України відклювала. Друга накинулась на Схід, кігтями та дзьобом впилася і заходилась "Новоросію" створювати.
І раптом той шматок у горлі застряг. Повстали славні молодці-самооборонці. Стіною піднялися на захист Батьківщини.
Сичать голови хижого орла, кусаються, плюються вогнем, та марно. Воїни-кіборги, нащадки характерництва козацького, гідно захищають землю свою, б'ють по тих дурних головах. Опустився на землю птах, огризається. Та сил не вистачає.
Тіло його давно хворе і немічне.
Підкормлюють хижака прислужники пихаті мертвечиною із "руського міра", та марно. Гряде час, коли від охоронця войовничої імперії – хижого орла залишаться одні кістки, і прах його за вітром полетить. Такий закон Божий: добро і любов перемагають найчорнішу пітьму. Так було, є і буде завжди.
Вірю: незабаром над обітованою українською землею засяє світло правди, свободи і благополуччя. І усміхнеться Божа Матінка з небес і скаже: "Живіть у мирі! Христос з Вами!".
Анатолій СЕМЕНЮК.
В одній чи то далекій, чи то близькій країні жив птах двоголовий. Хижість та агресивність із його дзьобів вогнем сичала. Ох, і нерозумні ті голови були! Побачить одна отруйну ягоду, то вже й інша шукає ще отруйнішу людям. Вгледить перша здобич-поживу, то й інша наповнюється агресивністю. Обидві кидаються на жертву і рвуть на шматки.
Відомо ж бо: там, де панують ненажерливість, агресивна жадібність, там розум спить.
Полюбили з бігом часу ті голови мертвечину чужорідну їсти. Не подумали, що своє тіло, серце, шлунок, печінку тим сатанинським поганством отруюють.
Невиліковно захворіло тіло хижого птаха. Метастази, мов у лещата, захопили живі клітини. Швидко зітліли крила, потому згнили кігті. І впали додолу злі, агресивні голови. Розвіявся прах за вітром так, що ні сліду, ні спогаду не залишилося.
Казка ця – не для забави. У ній мораль повчальна: хто злом, жадібністю "харчується", той на поразку і смерть приречений.
Троюрідна "сестра" України Росія, мабуть, цієї казки не читала. Символом держави її влада обрала двоголового орла. Хижий птах ширяє високо і хижим оком позирає на Захід і Схід одночасно. Думка одна: імперію розширити і чужим поживитися.
Запримітила одна голова співучу Грузію, і відкусила шматок. Інша теж не спить – Придністров'я квітуче від Молдови відірвала.
Не заспокоюється хижий птах. Мало чи багато часу пройшло, а перша голова Крим від України відклювала. Друга накинулась на Схід, кігтями та дзьобом впилася і заходилась "Новоросію" створювати.
І раптом той шматок у горлі застряг. Повстали славні молодці-самооборонці. Стіною піднялися на захист Батьківщини.
Сичать голови хижого орла, кусаються, плюються вогнем, та марно. Воїни-кіборги, нащадки характерництва козацького, гідно захищають землю свою, б'ють по тих дурних головах. Опустився на землю птах, огризається. Та сил не вистачає.
Тіло його давно хворе і немічне.
Підкормлюють хижака прислужники пихаті мертвечиною із "руського міра", та марно. Гряде час, коли від охоронця войовничої імперії – хижого орла залишаться одні кістки, і прах його за вітром полетить. Такий закон Божий: добро і любов перемагають найчорнішу пітьму. Так було, є і буде завжди.
Вірю: незабаром над обітованою українською землею засяє світло правди, свободи і благополуччя. І усміхнеться Божа Матінка з небес і скаже: "Живіть у мирі! Христос з Вами!".
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар