Наш учитель, наставник і друг
Коли я вперше переступив поріг редакції ковельської газети, Гнату Петровичу Ольховичу було всього 35 літ. Але мені він видавався таким собі аксакалом в журналістиці, справжнім метром газетної справи, якого в колективі поважали і водночас побоювалися. Бо він був строгим, хоч і справедливим критиком творчого доробку кожного журналіста, міг об'єктивно оцінити, хто нього вартий і що на нього чекає в майбутньому.
Був Гнат Петрович і моїм учителем. Ще навчаючись у ковельській середній школі № 3 й надсилаючи свої перші дописи до редакції тодішньої газети "Прапор Леніна", відчував його турботу про себе. Саме він правив мої фейлетони, гуморески, замітки, роблячи це вправно і майстерно. Вже через багато років якось зізнався: "Я вже тоді побачив, що буде з Вельми толк".
Не знаю, чи вийшов з мене аж надто великий толк, але я радий, що ветеран десятки років був з нами в строю, що він душею молодий, як і раніше, що найголовніше запитання, яке він задає при зустрічі: "Що нового?".
Під "новим" розуміє все: і політику, і кадрові зміни, і побутові проблеми, і виробничі справи. Така вже людина – все йому цікаве, всім переймається, за все переживає. Саме завдяки Гнату Ольховичу ковельські журналісти й поліграфісти мали і мають змогу працювати у приміщенні, проект якого роздобув всіма правдами і неправдами колишній редактор, котрий згодом домігся початку будівництва за державні кошти. Щоправда, його наступники не змогли зберегти надбане Гнатом Петровичем, але то, як кажуть, тема вже іншої розмови…
З багатьма "господарями" землі Волинської він був добре знайомий, від багатьох отримував допомогу, а від багатьох, на жаль, протилежне – зраду, підлість, невдячність. Але ні на кого не тримає зла. "Таке тоді було життя, – іноді каже з гіркотою. – Однопартійна система не терпіла вільнодумства, непослуху, жорстоко карала тих, хто виходив за рамки цієї системи. У цьому я переконався на власному прикладі".
Незважаючи на всі негаразди, що мали місце, Гнат Ольхович мужньо тримав удари долі. Його не зламали партійні чинуші, він вистояв і справами доказав: справжні журналісти не здаються, а йдуть вперед і перемагають.
l
Тримаю в руках трудову книжку ветерана. Читаю записи: "23. 01. 1959 р. Призначений на посаду редактора Ковельської міськрайонної газети "Прапор Леніна". Перед тим – примітка: "Загальний стаж роботи за наймом до призначення в редакцію газети "Прапор Леніна" становить дванадцять років і шість місяців".
Переглядаю редакційні книги наказів і знаходжу одну з них за 1959 рік. Наказ № 1 від 21 січня того ж року гласить: "На основі наказу по Волинському обласному видавництву від 19 січня ц. р. редактор т. Малишев О. С. звільнений із займаної посади. З цього числа редактором газети "Прапор Леніна" призначено Ольховича Гната Петровича".
Рахую. Ого, нічого собі: в ковельській редакції Гнат Петрович працював понад 55 років! Далеко не кожен із волинських журналістів може похвалитися подібним довголіттям. І яким – активним, творчим, наступальним і переможним. Статті, кореспонденції, інтерв'ю Ольховича – це справжня класика жанру, зразок для наслідування молодим, практичний посібник тим, хто хоче стати справжнім журналістом.
У нього вчився я, вчилися інші. З його легкої руки отримала "путівку" у самостійне творче життя відома українська письменниця, літературний критик, наша землячка Маргарита Малиновська (на жаль, покійна). Саме вона першою на шпальтах "Літературної України", де працювала, видрукувала велику статтю-рецензію на підтримку роману Олеся Гончара "Собор", який тогочасним партійним керівництвом був підданий жорстокій обструкції, як, зрештою, і сам автор. А пані Малиновську за "антипартійну" позицію звільнили з роботи.
Вдячні за науку Гнату Петровичу член Національних спілок письменників і журналістів України, Заслужений журналіст України Степан Скоклюк, його молодша колега Людмила Скоклюк, відомі літератори і журналісти Леонід Панасенко, Валерій Вихованець, Леонід Павлючик та багато інших, яких важко й перелічити.
Шанували і шанують ювіляра майстри пера Волині Полікарп Шафета і Степан Сачук, які передчасно пішли у Вічність, Василь Простопчук, Василь Федчук, Святослав Пирожко, нинішній очільник Волинської обласної організації НСЖУ Михайло Савчак, земляк Євген Хотимчук, який успішно редагує газету "Вісник і Ко", місцеві краєзнавці Анатолій Семенюк і Дмитро Корнелюк.
Є у Гната Ольховича ще одна чудова риса: він завжди готовий прийти на допомогу у важку хвилину. В цьому переконався не раз і я, тому вважаю його щирим і надійним другом. Впевнений, що так думають багато інших волинян і ковельчан, колишніх і теперішніх працівників редакції газети "Вісті Ковельщини" – Алла Малиновська, Валентина Лусь, Світлана Мельянчук, Ігор Павлюк, Тамара Шевчук, Світлана Ляшук, Людмила Стасюк, Валентина Мацюк, їх колеги.
Гнат Петрович – турботливий сім'янин. Разом із дружиною Раїсою Василівною, знаним і шанованим у Ковелі педагогом, виховали сина Олександра і дочку Аллу, які знайшли достойне місце в житті. Нині турбуються і переживають за трьох онуків та правнуку – сімейна династія Ольховичів розширюється і примножує славні родинні традиції.
l
З нагоди 85-річчя від дня народження всі, хто знає і шанує Гната Ольховича, шлють йому сердечні побажання й найщиріші вітання. До них приєднується і редакційний колектив "Вістей Ковельщини", журналістська спільнота Волині.
Многих і благих літ Вам, дорогий метр журналістики, маестро Слова!
Нехай цвітуть під небом
синьооким
Ще довго-довго дні й літа,
А тиха радість, чиста
і висока,
Щоденно хай до хати
заверта.
Бажаємо здоров'я, Сонця
у зеніті,
Любові, доброти і щастя
повен дім,
Нехай у серці розкошує
літо
І соняхом квітує золотим.
Хай постійний успіх,
радість і достаток
Сипляться до Вас, немов
вишневий цвіт.
Хай життєвий досвід
творить з буднів свята,
А Господь дарує
довгих-довгих літ!
За дорученням
колег і друзів –
Микола ВЕЛЬМА.
Коли я вперше переступив поріг редакції ковельської газети, Гнату Петровичу Ольховичу було всього 35 літ. Але мені він видавався таким собі аксакалом в журналістиці, справжнім метром газетної справи, якого в колективі поважали і водночас побоювалися. Бо він був строгим, хоч і справедливим критиком творчого доробку кожного журналіста, міг об'єктивно оцінити, хто нього вартий і що на нього чекає в майбутньому.
Був Гнат Петрович і моїм учителем. Ще навчаючись у ковельській середній школі № 3 й надсилаючи свої перші дописи до редакції тодішньої газети "Прапор Леніна", відчував його турботу про себе. Саме він правив мої фейлетони, гуморески, замітки, роблячи це вправно і майстерно. Вже через багато років якось зізнався: "Я вже тоді побачив, що буде з Вельми толк".
Не знаю, чи вийшов з мене аж надто великий толк, але я радий, що ветеран десятки років був з нами в строю, що він душею молодий, як і раніше, що найголовніше запитання, яке він задає при зустрічі: "Що нового?".
Під "новим" розуміє все: і політику, і кадрові зміни, і побутові проблеми, і виробничі справи. Така вже людина – все йому цікаве, всім переймається, за все переживає. Саме завдяки Гнату Ольховичу ковельські журналісти й поліграфісти мали і мають змогу працювати у приміщенні, проект якого роздобув всіма правдами і неправдами колишній редактор, котрий згодом домігся початку будівництва за державні кошти. Щоправда, його наступники не змогли зберегти надбане Гнатом Петровичем, але то, як кажуть, тема вже іншої розмови…
З багатьма "господарями" землі Волинської він був добре знайомий, від багатьох отримував допомогу, а від багатьох, на жаль, протилежне – зраду, підлість, невдячність. Але ні на кого не тримає зла. "Таке тоді було життя, – іноді каже з гіркотою. – Однопартійна система не терпіла вільнодумства, непослуху, жорстоко карала тих, хто виходив за рамки цієї системи. У цьому я переконався на власному прикладі".
Незважаючи на всі негаразди, що мали місце, Гнат Ольхович мужньо тримав удари до
Наш учитель, наставник і друг
Залишити коментар