Вітаю тебе, моя Україно!
Як привітати з двадцятип'ятилітнім ювілеєм тебе, моя дорога Україно? Возвеличити? Але ж серце в тривозі. Мов круки, над тобою каркають злі вороги. Ляскають, мов батіг по спині, постріли снайперів. Гуркотять громом смертоносні гармати. А на мирній землі соціально-економічна руїна бур'яном заростає. І не чути підтримки ні сестри, ні брата чи доброго сусіда.
Заплакати? Не личить зрошувати козацький дух слізьми! Нехай він закутий у лещата казнокрадства, бандитизму і байдужості, але він таки є, живий, і чекає на пробудження.
Молитися? Так. Але Бог без нашої дії, боротьби і віри неспроможний сам захистити Україну. Станьмо в єдиний стрій!
Земле обітована, ти найродючіша, найгарніша і найбагатша, через те й нещасна.
Шукаємо обітованого раю, а він у нас самих: у єстві, душі та серці.
Мойсей сорок років виводив євреїв з Єгипту. Були й такі, що винуватили Пророка і вимагали повернути їх назад до єгипетського рабства.
Так само кліщ рабства п'є червону кров українців. Та є у нас Святослави, Володимири Великі, Шевченки, Стуси – ті генії та пророки-поводирі, які виведуть наш народ до омріяної мети. Я вірю: так буде!
І, попри все, у серці пульсує поетичне вітання.
l
Вітаю тебе, моя рідна
країно:
Ти ще маленька, тендітна
дитина.
Ще кроки немічні на тверді
земній
І голос ледь чути в сім'ї
світовій.
Співаємо піснею тобі
колискову,
У плаття вдягаєм вишиване,
нове,
Гетьманів шукаємо мудрих,
толкових,
І вкотре навчаємось рідної
мови…
Вітає природа тебе,
Україно,
Золотистеє поле і неба схил
синій.
Ти – зірка яскрава у дивнім
намисті,
Квітка Європи із помислом
чистим.
Чумацький твій шлях
у небесних просторах,
Прекрасна перлина
в розбурханім морі.
Ти крізь хмари й негоду до
Сонця прямуєш,
Красу неймовірну природи
віншуєш.
Вітаю тебе, моя мирна
країно!
В смертельнім двобої сини
твої гинуть
За землю, за матір –
смертельний надріз.
В зажурі схилилися віти
беріз.
Чорна хустина вплелася
у жіночу красу,
З тривогою в серці я хрест
цей несу.
І клич, немов постріл, до неба
летить:
"Слава героям!" – це історії
мить.
Вітаю тебе, найбагатша
країно!
Не славлю, бо згірклеє жито
вродило,
Не гідність, а бідність цвіте,
проростає,
Злодії Державу скубуть,
розкрадають.
Тим бісовим дітям усього,
бач, мало
Чекаю прозріння – хто лівий,
хто правий?
Хто кине насіння у землю
добірне?
Хто іспит складе на чесність
і гідність?
Вітаю тебе, європейська
країно!
Ти в Європу прямуєш
поривом єдиним,
Та благо і щастя лишаються
збоку
Зрадлива "сестра" твоя
хижим наскоком
Плюндрує, руйнує – нема
цьому краю.
Прозрій, мій народе, молю
і благаю.
Довірлива, добра, покірна та
мила –
Є ж дух твій незламний
й козацькая сила.
Молюся за тебе, моя
ненько-Вкраїно!
Освятиться шлях твій у ясную
днину,
І пісня велична до Господа
лине
І дерево роду від батька й
до сина
Цвіте, розквітає – воно
не загине.
Ти вибрана Богом – в нас
доля єдина.
Я мучусь тобою і плачу,
й радію.
Зціли нас, Боже! На Тебе
надіюсь!..
Анатолій СЕМЕНЮК.
Як привітати з двадцятип'ятилітнім ювілеєм тебе, моя дорога Україно? Возвеличити? Але ж серце в тривозі. Мов круки, над тобою каркають злі вороги. Ляскають, мов батіг по спині, постріли снайперів. Гуркотять громом смертоносні гармати. А на мирній землі соціально-економічна руїна бур'яном заростає. І не чути підтримки ні сестри, ні брата чи доброго сусіда.
Заплакати? Не личить зрошувати козацький дух слізьми! Нехай він закутий у лещата казнокрадства, бандитизму і байдужості, але він таки є, живий, і чекає на пробудження.
Молитися? Так. Але Бог без нашої дії, боротьби і віри неспроможний сам захистити Україну. Станьмо в єдиний стрій!
Земле обітована, ти найродючіша, найгарніша і найбагатша, через те й нещасна.
Шукаємо обітованого раю, а він у нас самих: у єстві, душі та серці.
Мойсей сорок років виводив євреїв з Єгипту. Були й такі, що винуватили Пророка і вимагали повернути їх назад до єгипетського рабства.
Так само кліщ рабства п'є червону кров українців. Та є у нас Святослави, Володимири Великі, Шевченки, Стуси – ті генії та пророки-поводирі, які виведуть наш народ до омріяної мети. Я вірю: так буде!
І, попри все, у серці пульсує поетичне вітання.
Вітаю тебе, моя рідна
країно:
Ти ще маленька, тендітна
дитина.
Ще кроки немічні на тверді
земній
І голос ледь чути в сім'ї
світовій.
Співаємо піснею тобі
колискову,
У плаття вдягаєм вишиване,
нове,
Гетьманів шукаємо мудрих,
толкових,
І вкотре навчаємось рідної
мови…
Вітає природа тебе,
Україно,
Золотистеє поле і неба схил
синій.
Ти – зірка яскрава у дивнім
намисті,
Квітка Європи із помислом
чистим.
Чумацький твій шлях
у небесних просторах,
Прекрасна перлина
в розбурханім морі.
Ти крізь хмари й негоду до
Сонця прямуєш,
Красу неймовірну природи
віншуєш.
Вітаю тебе, моя мирна
країно!
В смертельнім двобої сини
твої гинуть
За землю, за матір –
смертельний надріз.
В зажурі схилилися віти
беріз.
Чорна хустина вплелася
у жіночу красу,
З тривогою в серці я хрест
цей несу.
І клич, немов постріл, до неба
летить:
"Слава героям!" – це історії
мить.
Вітаю тебе, найбагатша
країно!
Не славлю, бо згірклеє жито
вродило,
Не гідність, а бідність цвіте,
проростає,
Злодії Державу скубуть,
розкрадають.
Тим бісовим дітям усього,
бач, мало
Чекаю прозріння – хто лівий,
хто правий?
Хто кине насіння у землю
добірне?
Хто іспит складе на чесність
і гідність?
Вітаю тебе, європейська
країно!
Ти в Європу прямуєш
поривом єдиним,
Та благо і щастя лишаються
збоку
Зрадлива "сестра" твоя
хижим наскоком
Плюндрує, руйнує – нема
цьому краю.
Прозрій, мій народе, молю
і благаю.
Довірлива, добра, покірна та
мила –
Є ж дух твій незламний
й козацькая сила.
Молюся за тебе, моя
ненько-Вкраїно!
Освятиться шлях твій у ясную
днину,
І пісня велична до Господа
лине
І дерево роду від батька й
до сина
Цвіте, розквітає – воно
не загине.
Ти вибрана Богом – в нас
доля єдина.
Я муч
Вітаю тебе, моя Україно!
Залишити коментар