Подвиг Героїв – у наших серцяхОсь і знову серпень, і знову ми відзначаємо День Незалежності, якому 25 років. Радісно на серці, що одвічна мрія українців здійснилася. Та мрія, яка вела наших патріотів на боротьбу проти всіляких поневолювачів, котрих було дуже багато у нашій непростій історії.
За волю України, за її Незалежність та Соборність ішли у бій всі, хто міг тримати зброю у руках, а хто не міг, підтримували їх, чим могли: одягом, продуктами, медикаментами, добрим словом.
На теренах Волині в 1942 році була створена Українська Повстанська Армія, в яку влилися і наші земляки із Несухоїж, Тойкута, Волі, Заріччя, Лапнів, Любча, а також жителі всіх навколишніх сіл. Було створено Воєнну Округу "Турів" (оперативно-стратегічне об’єднання частин Української Повстанської Армії у складі групи "УПА-Північ").
Сотенним у ній став наш земляк із Заріччя Тихін Миколайович Зінчук (псевдо "Кубік"). Це був справді знаний сотник, який зі своєю сотнею наводив жах і на німців, і на "совєтів". Адже одні намагалися вивезти молодь на каторжні роботи в Німеччину, а інші – в Сибір та на Колиму. Але доки на наших теренах діяла сотня "Кубіка", цього не вдавалося зробити ні одним, ні другим.
Не йшли повстанці воювати у чужі країни, а захищали наші села і містечка, нашу рідну землю. Відзначився Тихін Зінчук своєю сміливістю, чесністю, наполегливістю, не любив тих, хто міг взяти чуже. Коли несухоїжських євреїв було німцями зігнано у гетто, дехто із місцевих жителів вирішив скористатися їхніми статками й пішов дещо взяти.
Так, Мичкові хлопці "потягнули" ліжко. "Кубік" сам особисто прийшов до них, ліг на те ліжко і заставив злодюг нести його назад у містечко. По дорозі гарапою бив їх направо і наліво. Після цього ні у кого вже не було охоти щось чуже узяти.
Пригадують очевидці і бій у Камінь-Каширському, коли німці, награбувавши по наших селах всілякого добра, сформували ешелон для відправки в Німеччину худоби, свиней, зерна. Сотня "Кубіка" налетіла і відбила це все й три доби розвозила награбоване по селах, роздаючи його людям. Коли двоюрідний брат сотника, який був разом з ним у сотні, взяв собі кабана, то й він був покараний.
Батьки Тихона Зінчука жили у Заріччі в маленькій хатинці (досі ще зберігся бузок, що ріс біля неї). Дружина Феодосія з дітьми Іваном та Галею була на Любчі у своїх батьків. А в той час на Любчі знаходився штаб Радянської Армії. Тихін переодягнувся в радянського генерала, на плечі почепив "генеральські зірки", вирізані з бляхи, і поїхав верхи на коні розвідати ситуацію і по можливості побачити рідних.
Командири віддавали йому честь, розповідали про свій склад, про свої справи, а сусід його швагра Івана Котіка побіг казати рідним, що впізнав його. Отакий був сотенний "Кубік".
Коли "червона партизанка" напала на німецький гарнізон, що розміщався у Заріччі, і вибила майже всіх німців (лише одному вдалося вирватися живим і дістатися до Ковеля), на другий день вранці приїхали каральні загони і почали палити села. По колії пустили броньовика, який ще від с. Доротища став стріляти запалювальними трасуючими кулями. Наші жителі змушені були податися у біженці по хуторах, а потім почали копати землянки.
Оскільки батьки Тихона були старенькі, вони поселилися у землянці своїх сусідів, де мирно й проживали. Сотня у цей час була у лісах на "Літятиній ниві", де дислокувався штаб та вишкіл, і робила наскоки на німецькі гарнізони.
Коли німців погнали із Волині, нові "визволителі" теж робили облави на повстанців та одночасно поголовно мобілізовували нашу молодь на фронт, а господарів відправляли на рудні шахти, у Сибір на відбудову зруйнованого війною господарства.
Як могли, чинили повстанці опір, та сили були нерівні. Багато їх побили на "дурному болоті", у "казні", у лісах поблизу наших сіл. Хоронити їх почали на кладовищах, у схронах.
Однієї ночі, коли було дуже місячно, прийшов Тихін попрощатися з батьками, як пригадує сусід, у якого вони проживали, Іван Григорович Котік. Прийшов у солдатській шинелі, з кобурою на поясі, без автомата. З ним було ще два бійці. Зайшов у землянку, вклонився батькові і матері, попросив прощення та благословення. Мати стала плакати і голосити – мовляв, "нащо воно тобі?". Тихін відповів: "Мамо, на мені чужої крові немає". Потім ще раз повторив те саме і пішов. Пішов назавжди із життя батьків та дітей. ...*?
Лідія КОЗУЛЯ,
жителька м. Несухоїже, член ГО "Майдан Гідності",
Братства ОУН-УПА.
НА ЗНІМКАХ: діти Тихона ЗІНЧУКА ("Кубіка") Іван та Галя (праворуч), а також діти Юрія СТЕЛЬМАЩУКА ("Рудого") із Скулина Віра і Сергій (ліворуч); син "Кубіка" Іван (праворуч) і син "Рудого" Сергій (ліворуч); родина Юрія СТЕЛЬМАЩУКА ("Рудого").
Всі фотосвітлини зроблені в Сибіру, куди були вислані родини повстанців.
Фото з сімейного архіву.
Залишити коментар