Повідомлення в номер / Хай не згасає вогонь творчості

Яків Якович Лавренко за професією – педагог, за покликанням – громадський діяч, дослідник, письменник і поет, а ще – активний дописувач «Вістей Ковельщини». Часто друкується у газеті, пише на політичні, історико-краєзнавчі теми, розповідає про людей нашого краю, а найбільше – про тих, хто виборював волю й незалежність  матері-України.

Цікаві поетичні спроби пана Якова. У них він – і філософ, і лірик, і романтик. Читати його твори цікаво, а ще цікавіше – дошукуватися у  мереживі слів потаємних думок, прихованого змісту, несподіваних образів.

Завтра у Якова Яковича – день народження. З цієї нагоди публікуємо декілька його нових віршів. Заодно щиросердечно вітаємо із досить солідною датою в житті (77 років!), бажаємо й надалі творчого неспокою і горіння, активності у всіх справах, сповнення найзаповітніших планів і задумів, незгасного вогню у серці!

А може?..

Я світові сказав, що

Бог позволив, а, може,

Більше – хай мені 

простить.

Збиратися пора на смерті 

ложе,

А, може, трішки ще 

пожить?

Як скажеш, світе, що 

робити:

Писать вірші і людям 

дошкуляти,

Просити друкувати у 

газеті – 

Чи ж буде хтось таке 

читати?

Чи виголошувать на 

парапеті

Кличі мої наперекір

Тим, хто міняти щось не 

хоче?

Німими  стануть – не як ехо 

гір –

Й засохнуть на папері в 

теці,

Не зважені в людській 

«аптеці».

Відкритий урок

Стою, наче оголений,

Перед колегами

 зацікавленими –

Контролюють кожен рух і 

крок.

Учні сидять, опустивши 

голови, –

Даю відкритий я урок.

Якщо на уроці є інспектор,

То можна «схопити» й шок.

Залежить не тільки від 

мене,

Двоє персон в діалозі,

Що втнуть спантеличені 

учні –

Можна й лежать на підлозі.

Після дзвінка – 

смакування,

Аналіз дається урокові.

Хочеться, щоб не було 

зауважень:

Краще не чуєшся, як в 

тюремному «строкові».

*

Довгі місяці в пам’яті

Сидить й уві сні той 

«строк».

Мені й у глибокій  

пенсійності

Сниться відкритий урок.

Зустріч в лісі

Завмер на місці, стоячи 

навколішки,

Повисла в порусі рука,

Зірвати синю ягідку не 

встигнувши,

Мій погляд щось поодалі 

шука.

З якої казки ти ідеш, 

красуне,

З якої пісні випірнула враз

У літню ясну пору?

Так граціозно, боязко, 

легенько

Потрапила у поле мого 

зору.

Поміж дерев ішло 

створіння

Ідеальне, повз сосен і 

ялин,

Знизу сіруватих. Позад 

стрибало

В маминій довірі 

руденьке тільце

(Здавалось – це життя 

начало)

На ногах довгастих.

Стояв навколішки 

(здавалось, випадково),

Та не шкодую, що так 

зустрів

Тебе, природи 

витонченість, козулько,

Окрасо краю серед диких 

пустирів.

Де ж, бідна, можеш ти 

тепер сховатись,

Коли ліси так нищаться 

безжально?

Хтось за бурштин тебе не 

хоче бачить,

А хтось за совість продає 

сосну.

(На жаль, нікому цього не 

переіначить –

Заберу вас до пам’яті і 

сну).

Ніби відчувши погляд, 

зупинилась,

Малятко маму наздогнало.

Опустив голову зовсім, 

заплющив очі.

І два життя кудись з 

добром помчали.

Як виняток…

Не люблю чомусь 

ізмалечку високих гір.

Хай мені туристи 

вибачають –

Якась там темнота, повір.

Щораз здається тим, хто 

знає:

Ось, може, зараз під 

ногами задрижить,

А там з гори вулканчик 

запалає.

Похмурий ліс не вабить 

погуляти.

Суворим дихають гірські 

хребти.

Нелегко і автомобілем 

подолати

Доріг хвилястий 

серпантин.

Лиш полонини світяться 

привітно –

Так хочеться букетик 

назбирати!

Зорю упевнено гірські 

пейзажі

Здаля, з безпечніших 

рівнин.

Як виняток, люблю 

Карпати –

Цей символ України. Він 

такий один!

Яків ЛАВРЕНКО.

Яків Якович Лавренко за професією – педагог, за покликанням – громадський діяч, дослідник, письменник і поет, а ще – активний дописувач «Вістей Ковельщини». Часто друкується у газеті, пише на політичні, історико-краєзнавчі теми, розповідає про людей нашого краю, а найбільше – про тих, хто виборю