Повідомлення в номер / З поетичного зошита

28.09.2016

З поетичного зошита

Розмова з мамою

Привіт, матусю!

Який чудовий  осінній  ранок, 

Як ми чекали на Ваш сніданок, 

Улюблені млинці, 

Млинці в сметані…

Та ось вже рік, як Вас не стало,

І ми спілкуємось лиш уві сні.

Я так чекаю на наші зустрічі, 

Так же потрібні вони мені.

І знову –  сон, а Вас нема, 

І я лишаюся сама. 

Нові турботи – онуки, діти, 

Я розумію: потрібно жити, 

Радіти осені, весну стрічати…

Про маму – вічно пам’ятати.

АТО

Всього три літери – АТО, 

А скільки сховано в них сліз і 

болю!

Там бореться надія наша

За мир і за щасливу долю.

Щоб вільно сіяли, орали, 

Із щастям будували дім, 

Щоб господинею була там 

мати, 

Дитячий сміх нехай дзвенить 

у нім.

Всієї України мами любі!

Нехай почують Вас Святії 

Небеса, 

Щоб варвар згинув і не 

відродився.

Господь же творить 

чудеса!

Нехай синів, онуків наших

Не забуває і держава.

Ми будем вільні і щасливі.

Героям – Воля! Україні – 

Слава!

Ніна ФЕДОРУК.

 с. Городище.

*

Професійне свято для пенсіонера

День вчителя сьогодні для мене вже не свято, 

Хоч працювала на цій ниві сумлінно і багато.

Тепер – на пенсії, й до мене давно усім байдуже, 

То ж і беруся за перо, тому що прикро дуже.

Студентам-учням щиро знання передавала, 

Добра і людяності вчила, та, напевно,  мало.

У начальних закладах працювала ледве не піввіку, 

Заробила сто болячок і фігу велику –

Від держави і від учнів, від життя самого, 

Ну, невже в пенсіонерів лиш на смітник дорога?

От сиджу й міркую: ну, хіба не можна

Раз у рік всіх привітати, щоб душа зраділа кожна?

Щоб людина сивочола повагу відчула, 

Усміхнулася крізь сльози й хоч на мить забула

Про тарифи, про хвороби, про «золоті» ліки 

І повірила у те, що навкруг не всі «каліки»?

Не фізично, а морально-душевні юродиві, 

В яких гроші, гроші й гроші усе затулили.

Що там ті пенсіонери, які їх колись вчили?

На смітник їх усіх разом або до могили!

Нащо увага і повага? Все давно минуло, 

І добро колишнє в небуття кануло.

Але ж, шановні пані, а також панове!

Якщо минуле не цінується, то що ж буде з новим?

З тим, що буде після Вас: напевно, руїна…

Й невідома нам майбутня доля України.

Людмила СЛИЧКО,  вчитель на пенсії.