Бібліотекар: професія на все життя
Майже 50 років віддала роботі в бібліотечній системі. За цей час на шляху було всього: ознайомлення з тисячами книг та їх шанувальниками і, звичайно, переконання, що бібліотека є невід'ємною складовою життя кожної людини.
Всі ми — родом із дитинства. У кожного з нас була перша улюблена книжка, перше незабутнє відвідування храму знань. Бібліотекар старався дати читачу ту ниточку, яка веде у світ літератури.
Але будь-яку справу творять люди. Тому, говорячи про сьогоднішню бібліотеку, не можна не згадати тих, хто стояв у витоків справи, хто створив її.
Старожили селища пам'ятають будинок на вулиці Незалежності, який вцілів після війни. Саме тут в двох невеликих кімнатах розмістилась установа з вивіскою: "Голобська районна бібліотека". Бібліотекарем була Шура з колишніх військових. Вона завжди ходила у воєнній формі. Книги збирали по хатах, та й інвентар був також "людський".
Ішов 1945 повоєнний тяжкий, неспокійний рік. Не стало бібліотекаря, і на цю роботу запросили Ольгу Кирилівну Сергієнко. Саме їй довелося організовувати роботу культустанови. У той час працювало троє людей, в обов'язки яких входили збір книг, лекції, бесіди тощо.
Щоправда, "історичні" сліди роботи бібліотеки сягають 30-их років, коли організовувались хати-читальні, на основі яких створювались осередки "Просвіти". А вже в 1940 році відкрилась в добротному будинку на центральній вулиці Голоб бібліотека. Багатий був книжковий фонд. Але усе спопелила війна.
Згадуючи ті часи, Ольга Кирилівна пам'ятає, як збирала книжки по селу, як вирізала вечорами формуляри з цупкого мішкового паперу, на якому й записувала принесені книги. Читачів було дуже багато, особливо молоді.
Я в останні роки з болем у серці гортала інвентарні книги 60-их, 70-их, 80-их років, коли бібліотека одержувала надзвичайно велику кількість літератури.
Але повернуся до тих, хто був першим, кому випала на долю важка ноша повоєнної відбудови. Нині хочеться згадати Галину Фарбун, Олену Мозгову, Станіславу Яковленко, Ніну Наконечну. Пізніше прийшли на роботу Марія Донцова, Євгенія Разьна, Ніна Бондарук. Вони віддавались улюбленій роботі сповна.
Час, звичайно, не стояв на місці. Нові технології упевненим кроком входили в життя бібліотекарів. Робота ставала багатогранною. Поступово поліпшувалися умови праці, розширилось приміщення, збагатився книжковий фонд. Налагодилась тісна співпраця з бібліотечним активом. Установа стала методичним центром. Виникла необхідність розділити бібліотеку на дорослу і дитячу. В одній організовувала роботу Ольга Сергієнко, а пізніше — Марія Донцова, бібліотеку для дітей очолила Марія Байда, пізніше — Марія Бондарук. Невдовзі бібліотекам було присвоєно звання "Бібліотека відмінної роботи".
Значним кроком вперед у розвитку бібліотеки стала централізація, коли ми увійшли в єдину мережу бібліотечної системи. Звичайно, переваги роботи в ЦБС були очевидні. Висока організація праці, надання різної методичної допомоги — все це великою мірою завдяки досвідченому керівнику Г. М. Божик. Перемога ЦБС у проекті програми "Бібліоміст" дала змогу відкрити при Голобській бібліотеці комп'ютерний зал.
Але бібліотека — храм знань. І за час багаторічної праці я переконалась, що ніякий комп'ютер не замінить живого спілкування з книгою. Іноді стає дивно, що сьогодні, коли прийшла децентралізація, а за книгу просто забули. А вони ж потрібні, особливо дітям.
Проте працівники бібліотеки В. Мельничук та Н. Журавська постійно у творчому пошуку, прагнуть забезпечити новою книгою читачів, особливо дітей, шукають ефективні методи інформаційної роботи серед читачів (на знімках).
Бібліотечний фонд нині ніби й великий — 47 тисяч примірників книг, але його не завжди достатньо. Та, як кажуть, чим багаті, тим і діляться з любителями читання. Хоч і нелегкий період нині для бібліотеки, але вона не втрачає своїх позицій, і нині є храмом духовності, місцем збереження книжкових скарбів, осередком цікавого спілкування.
Валентина СІЧКАР,
ветеран бібліотечної справи.
l
Від редакції: 2 жовтня ц. р. Валентина Володимирівна Січкар відзначатиме свій день народження. Ми щиросердно вітаємо нашого громадського дописувача, голову районної ветеранської організації з цієї нагоди, бажаємо миру, добра, благополуччя, Божого благословення!
Будьте й надалі такою ж завзятою до громадських справ як Ви є, шановна Валентино Володимирівно, завжди здоровою і енергійною. Хай з-під Вашого пера вийде ще не одна цікава розповідь про людей нашого краю, ветеранів війни і праці, яких, до речі, Ви у черговому дописі до редакції зворушливо поздоровили з Днем ветерана.
Майже 50 років віддала роботі в бібліотечній системі. За цей час на шляху було всього: ознайомлення з тисячами книг та їх шанувальниками і, звичайно, переконання, що бібліотека є невід'ємною складовою життя кожної людини.
Всі ми — родом із дитинства. У кожного з нас була перша улюблена книжка, перше незабутнє відвідування храму знань. Бібліотекар старався дати читачу ту ниточку, яка веде у світ літератури.
Але будь-яку справу творять люди. Тому, говорячи про сьогоднішню бібліотеку, не можна не згадати тих, хто стояв у витоків справи, хто створив її.
Старожили селища пам'ятають будинок на вулиці Незалежності, який вцілів після війни. Саме тут в двох невеликих кімнатах розмістилась установа з вивіскою: "Голобська районна бібліотека". Бібліотекарем була Шура з колишніх військових. Вона завжди ходила у воєнній формі. Книги збирали по хатах, та й інвентар був також "людський".
Ішов 1945 повоєнний тяжкий, неспокійний рік. Не стало бібліотекаря, і на цю роботу запросили Ольгу Кирилівну Сергієнко. Саме їй довелося організовувати роботу культустанови. У той час працювало троє людей, в обов'язки яких входили збір книг, лекції, бесіди тощо.
Щоправда, "історичні" сліди роботи бібліотеки сягають 30-их років, коли організовувались хати-читальні, на основі яких створювались осередки "Просвіти". А вже в 1940 році відкрилась в добротному будинку на центральній вулиці Голоб бібліотека. Багатий був книжковий фонд. Але усе спопелила війна.
Згадуючи ті часи, Ольга Кирилівна пам'ятає, як збирала книжки по селу, як вирізала вечорами формуляри з цупкого мішкового паперу, на якому й записувала принесені книги. Читачів було дуже багато, особливо молоді.
Я в останні роки з болем у серці гортала інвентарні книги 60-их, 70-их, 80-их років, коли бібліотека одержувала надзвичайно велику кількість літератури.
Але повернуся до тих, хто був першим, кому випала на долю важка ноша повоєнної відбудови. Нині хочеться згадати Галину Фарбун, Олену Мозгову, Станіславу Яковленко, Ніну Наконечну. Пізніше прийшли на роботу Марія Донцова, Євгенія Разьна, Ніна Бондарук. Вони віддавались улюбленій роботі сповна.
Час, звичайно, не стояв на місці. Нові технології упевненим кроком входили в життя бібліотекарів. Робота ставала багатогранною. Поступово поліпшувалися умови праці, розширилось приміщення, збагатився книжковий фонд. Налагодилась тісна співпраця з бібліотечним активом. Установа стала методичним центром. Виникла необхідність розділити бібліотеку на дорослу і дитячу. В одній організовувала роботу Ольга Сергієнко, а пізніше — Марія Донцова, бібліотеку для дітей очолила Марія Байда, пізніше — Марія Бондарук. Невдовзі бібліотекам було присвоєно звання "Бібліотека відмінної роботи".
Значним кроком вперед у розвитку бібліотеки стала централізація, коли ми увійшли в єдину мережу бібліотечної системи. Звичайно, переваги роботи в ЦБС були очевидні. Висока організація праці, надання різної методичної допомоги — все це великою мірою завдяки досвідченому керівнику Г. М. Божик. Перемога ЦБС у проекті програми "Бібліоміст" дала змогу відкрити при Голобській бібліотеці комп'ютерний зал.
Але бібліотека — храм знань. І за час багаторічної праці я переконалась, що ніякий комп'ютер не замінить живого спілкування з книгою. Іноді стає дивно, що сьогодні, коли прийшла децентралізація, а за книгу просто забули. А вони ж потрібні, особливо дітям.
Проте працівники бібліотеки В. Мельничук та Н. Журавська постійно у творчому пошуку, прагнуть забезпечити новою книгою читачів, особливо дітей, шукають ефективні методи інформаційної роботи серед читачів (на знімках).
Бібліотечний фонд нині ніби й великий — 47 тисяч примірників книг, але його не завжди достатньо. Та, як кажуть, чим багаті, тим і діляться з любителями читання. Хоч і нелегкий період нині для бібліотеки, але вона не втрачає своїх позицій, і нині є храмом духовності, місцем збереження книжкових скарбів, осередком цікавого спілкування.
Валентина СІЧКАР,
ветеран бібліотечної справи.
Від редакції: 2 жовтня ц. р. Валентина Володимирівна Січкар відзначатиме свій день народження. Ми щиросердно вітаємо нашого громадського дописувача, голову районної ветеранської організації з цієї нагоди, бажаємо миру, добра, благополуччя, Божого благословення!
Будьте й надалі такою ж завзятою до громадських справ як Ви є, шановна Валентино Володимирівно, завжди здоровою і енергійною. Хай з-під Вашого пера вийде ще не одна цікава розповідь про людей нашого краю, ветеранів війни і праці, яких, до речі, Ви у черговому дописі до редакції зворушливо поздоровили з Днем ветерана.
Залишити коментар