Повідомлення в номер / Туди, де сходить Сонце

07.10.2016

Туди, де сходить Сонце

ДЗВІНОК

Вранішній телефонний дзвінок від "Аналітика" щонайменше здивував: ніколи раніше так рано не дзвонив (о сьомій ранку!), щоб просто порозмовляти. Після довгої розмови стало зрозуміло: потрібно збиратись в дорогу, хлопці засумували. Часу на збори обмаль, тому все необхідно робити швидко і організовано. В роботу включається весь волонтерський підрозділ.

За тиждень часу допомога зібрана, можна вирушати.

ДОРОГА

На цей раз на Схід вирушає стала команда – "Скеля" (Ігор Верчук), "Дід" (Сергій Козуля), "Диригент" (Василь Марчук), "Бард" (Микола Більшевич), "Бедрик" (Едуард Сколінчук), посилена Заслуженою артисткою України Світланою Мирводою. Перед від'їздом отримуємо благословення від декана Ковельського районного деканату протоієрея, настоятеля Свято-Юріївського храму с. Дубового отця Іоана Бониса.

Вирушаємо, але ще маємо заїхати в ЗОШ №5, забрати величеньку коробку із листами, засобами гігієни та іншим. На подвір'ї школи на чолі з директором Ярославом Стасюком зібрались старшокласники. Коротеньке імпровізоване урочисте вручення зібраного – і в дорогу.

На шляху заїжджаємо в Поворськ. В протитуберкульозній лікарні для воїнів підготували чималу передачу із пиріжками та варениками. На знак вдячності наша творча команда організовує невеличкий концерт, і знову – в дорогу.

ДОБРОБАТ

На ранок доїхали до Авдіївки, тут в підрозділі Української добровольчої армії воює ковельчанин Микола Грицюк ("Коваль"). Теплу зустріч супроводжує безперервна стрілянина, що лунає із славнозвісної промзони. Бійці на це ніяк не реагують – кажуть: звикли. Серед товаришів "Коваля" є і старші, і молодші бійці, але всі достатньо вмотивовані на перемогу. До речі, бійці не мають від держави жодної допомоги, тримаються лишень на волонтерах та благодійниках.

Вперемішку із розмовами та знімкуванням розвантажуємо машину. Ще година гостювання, і готуємось до концерту. Швидко налаштовуємо апаратуру та музичні інструменти. Коли все готово, артисти-бійці волонтерського підрозділу "Вбережу" розпочинають.

Після вступних слів Василя Марчука грою на бандурі та академічним співом бійців зачаровує Світлана Мирвода. Неповторне виконання українських романсів не лишає байдужим нікого, жінки, що присутні на концерті, не стримують сліз. Далі –Василь Марчук, Світлана Мирвода (вже з гітарою) та Микола Більшевич. Півтори години пролітають, мов одна святкова хвилина. Оплески, смачний обід, прощання і знову – в дорогу.

ДОБРІ ДРУЗІ

Надвечір добираємось в розташування підрозділу "Айдар". Біля гарної церковки, в стилі українського ренесансу, нас чекають "Кум" та "Баку". Вітання, і їдемо далі, ближче до "передка". В підрозділі "Кума", всього лиш за п'ятнадцять кілометрів від Донецька, зупиняємось на ночівлю. До гостей сходяться бійці – мають бути святкові вечеря та концерт – як же без цього?.. Як пізніше скаже "Кум": "Ви приїжджаєте на день, а в нас спогадів та настрою на місяць".

Ночуємо в старій хатині. Господарі давно виїхали чи втекли від постійних бомбардувань. На стінах лишились лише старі сімейні фото. Споглядаючи світлини, відчуваєш, як тебе охоплює дивне відчуття: колись тут жили щасливі люди, народжували дітей, працювали та раділи життю, допоки не прийшла війна. І все, – щасливе мирне життя закінчилось…

Розглядаючи стіни, поглядом зупиняюсь на старовинній іконі на покутті і – о диво! – натикаюсь на розписану петриківським розписом скриню, що стоїть під іконою. Український слід на нашій, українській землі! І тепер за цю свою землю вкотре в історії йде кривавий бій. Чому так відбувається?

Одну із відповідей ми почули від місцевого, ще досить молодого фермера, що якимось дивом умудряється господарювати під пострілами. Живе із сім'єю в хліві. Хату прямим попаданням російського снаряда рознесло вщент. Так ось що він сказав: "Одна із причин – мова. Росіяни вважають, що їхня земля там, де звучить російська мова, під цим приводом вони йдуть ніби захищати російськомовних, натомість знищують всіх, хто живе на цих землях, без розбору". Так сказав мудрий російськомовний чоловік, а ще він додав, що зробить усе, аби його діти розмовляли українською, щоб не дати кровожерцям жодної причини "захищати" російськомовних.

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

На ранок "Кум" просить нас поїхати на самий "передок", щоб привітати "Троля" з днем народження. "Троль" – бувалий, досвідчений воїн, років так тридцяти п'яти. Всією командою "пакуємось" в роздовбаний джип і по бездоріжжю їдемо в один із ВОПів (вогневий опорний пункт). Для іменинника наш приїзд та пісенні вітання були несподівано-радісним подарунком. Були і скупі сльози мужніх людей, і сміх, і слова подяки. Після привітань збираємось в дорогу, адже нас ще чекають в 30-й бригаді.

ДУРНІ ЛЮДИ

Щоб проїхати до місця знаходження "тридцятки", нам потрібно було проїхати пункт пропуску "Новотроїцький". Ми, волонтери, їдемо поза чергою, яка розтягнулась більш, ніж на два кілометри. В черзі – люди, котрі хочуть повернутись на окуповану територію, до нас вони приїздять за продуктами, соціальними виплатами та іншим. Змушені вистоювати довжелезні черги, витримувати детальний огляд авто під палючим Сонцем.

Але жоден із нас не співчував їм. Може, це й гріх, але такі "незручності" надто мала ціна за сльози і кров, пролиті на цій війні. Це ж вони накликали біду на всіх нас. Дурні люди. Чомусь пригадалось, як на Європейському Майдані один наш сумнозвісний землячок закликав: "Путін, прийді!". Ось Путін і прийшов, з вогнем і мечем. І наші брати, сестри, діти, батьки встали на захист рідної землі ціною власного здоров'я, а то й життя.

ДО ГЕРОЯ

На території "тридцятки" нас зустрічає Герой України, заступник командира батальйону Володимир Гринюк, родом із Волині. Не змогли відмовити собі сфотографуватись із Героєм України, а також розпитати про воєнні будні. Далі розвантажили смаколики і півторагодинним виступом творчої групи завершили відвідини батальйону. Допоки не стемніло, повертаємося в підрозділ "Кума", щоб заночувати, а на ранок – додому.

ДЯКУЄМО!

Волонтерський підрозділ "Вбережу" від імені воїнів висловлює вдячність за надану допомогу усім небайдужим: дирекції, учням та вчителям ЗОШ №5 м. Ковеля, Велицькій об'єднаній територіальній громаді, колективу Поворської протитуберкульозної лікарні, компанії "Берта", релігійній громаді Свято-Юріївського храму с. Дубового, волонтерам Віктору Максимчуку, Руслану Лисковцю, Миколі Демчуку, Олені Місюрі, небайдужим приватним особам Юрію Ворошику, Юрію Савчуку, Василю Марчуку, Анатолію Зощуку, Богдану Фалюшу, Валерію Дацюку, Сергію Фіскову.

Ігор Верчук.

("Скеля").

На знімках: там, де сходить Сонце.

Фото з архіву автора.