Будувати мости, а не рити окопи
Одразу зізнаюсь: слова, винесені у заголовок, належать не мені, а покійному нашому земляку, уродженцю села Дубового, багаторічному редактору обласної газети "Волинь" (тепер – "Волинь-нова") Полікарпу Шафеті. Він їх часто повторював і в своїх неперевершених публіцистичних статтях, і в усних виступах у суперечливих і неспокійних 1990-их роках.
А пригадав я ці слова, коли дивився і слухав виступ президента Ізраїля в українському парламенті, де цей високоповажний пан звинуватив у трагедії єврейського народу, названий коротким страшним словом "Голокост", українців, а особливо – членів ОУН.
Я не збираюся тут досліджувати історію цього жахливого злочину нацистів і їх посібників проти єврейського народу, але не можу не погодитися із заступником Голови Верховної Ради України Іриною Геращенко, котра назвала цей виступ не зовсім коректним і дипломатичним, бо у ньому фактично наведені "аргументи" старої компартійної пропаганди.
Адже з таким самим успіхом можна звинувачувати деяких представників згаданої вище національності у злочинах проти українців в роки громадянської війни, насильницької колективізації, організації Голодомору 1932-1933 р. р. Відомо ж бо, кому належали керівні посади в колишньому Радянському Союзі і його партійній верхівці…
Але чи варто це робити, дотримуватися скорозавітного правила: "Око за око, зуб за зуб"? Думаю, що не варто, а навіть – шкідливо, якщо думати про перспективу розвитку цивілізованого людства. Тим більше в умовах, коли Україні доводиться вести кровопролитну війну за свої незалежність і суверенітет з російським агресором на Сході країни. Підтримка й Ізраїля, й інших держав світу нам дуже й дуже потрібна. Недаремно ж Президент України так щиро обіймав закордонного гостя при офіційній зустрічі. Саме Петру Порошенку належать проникливі слова про трагедію єврейського народу у роки Другої світової війни під час відзначення 75-річчя масового розстрілу киян у Бабиному Яру 29 вересня ц. р.
Зрештою, коли вести мову про минуле, то як не згадати деякі промовисті факти, котрі переконливо засвідчують: у важкі часи українці і євреї об'єднувалися задля спільної перемоги над ворогом. Досить назвати аргументовану і достатньо переконливу статтю М. Ткаченка у суспільно-політичному часописі Всеукраїнського об'єднання ветеранів "Заповіт батьків" (№№ 1-2 (12-13), 2013 рік) під заголовком: "Розрив шаблонів: бандерівці встановлять пам'ятник бандерівцям" на стор. 246-251.
За обсягом вона досить велика, тому процитую лише деякі думки автора: "У лютому-березні 1943 року націоналісти на території православної Волині створили УПА… На цьому етапі українського визвольного руху документально фіксується участь у ньому євреїв".
М. Ткаченко наводить у зв'язку з цим слова в. о. керівника ОУН (б) у 1941-1943 р. р. Миколи Лебедя: "Більшість лікарів УПА були євреї, яких УПА рятувала від знищення гітлерівцями. Лікарів-євреїв вважали рівноправними громадянами України і командирами української армії". На підтвердження цих слів автор наводить конкретні прізвища і факти. Зокрема, згадує активного члена ОУН, єврея Лейбу Йосиповича Домбровського (псевдонім "Валерій"), одного з кращих лікарів у загоні УПА імені Івана Богуна Шаю Давидовича Варму ("Скрипаль") та багатьох інших проукраїнськи налаштованих патріотів.
Цікавим і маловідомим є й факт, про який в одному із своїх виступів розповів історик, директор Інституту національної пам'яті В. В'ятрович. Виявляється, що дружина Романа Шухевича Наталія у вересні 1942 року – лютому 1943 року переховувала у себе сусідську дівчинку-єврейку Ірину Райхенберг. Роман Шухевич допоміг з виготовленням для дівчинки документів на ім'я українки Ірини Рижко, за якими вона значилася дочкою загиблого офіцера Червоної армії. Після того, як Наталія Шухевич була заарештована гестапо, її чоловікові вдалося переправити дівчинку в сиротинець при жіночому греко-католицькому монастирі неподалік від Львова.
"Рух українських націоналістів не був антисемітським. Бандерівські лідери рятували євреїв в роки Голокосту та билися разом з ними в лавах УПА", – робить висновок згадуваний вище В. В'ятрович.
Хотілось би, аби про це пам'ятали політики і державні діячі світу, котрі позиціонують себе друзями українського народу. На превеликий жаль, так є не завжди, про що свідчить і промова ізраїльського президента у залі Верховної Ради України. Звичайно, коли це була просто обмовка, то її можна зрозуміти, але коли офіційна позиція держави Ізраїль, то це – небезпечний сигнал. Принаймні, його швидко вловили праві радикальні сили в сусідніх Польщі і Росії, що стало приводом для чергового спалаху хвилі антиукраїнської істерії . Прикро, що ворожим силам і на Сході, і на Заході підігрують деякі наші землячки, в тому числі і на Волині, котрі своїми необдуманими (чи обдуманими?) діями і "краєзнавчими дослідженнями" підіграють ворогам нашого народу, підливаючи, як-то кажуть, оливи до кострища ненависті і ворожнечі. Не виключено, що прийде час, коли вони гірко шкодуватимуть з приводу своїх писанин і висловлювань, як тепер шкодують ті, хто сприяв розгулу сепаратизму на Донбасі і Луганщині.
Досвід цивілізованого співіснування єврейської громади і мешканців нашого міста та й району є. Про це ми неодноразово писали у "Вістях Ковельщини", важливу тему порушували місцеві краєзнавці (наприклад, Олена Пащук із ЗОШ № 5 та її вихованці) у виступах на конференціях, у періодичних виданнях. Я особисто знав багато представників єврейської національності, які зробили неоціненний внесок у соціально-економічний розвиток Ковельщини. Це й Мойсей Аврух, й Генріх Межиборський, і Григорій Ясногородський, й Омелян Клінгер, і багато інших відомих людей. Навіть у найважчі роки повоєнного лихоліття не було найменшого натяку на якесь протистояння між нами.
Саме представники національно-демократичних сил Волині (зокрема, члени місцевого осередку Народного Руху України) виступили у 1990-их роках ініціаторами увічнення пам'яті розстріляних євреїв у кар'єрі на Бахівській горі, де торік відкрито пам'ятник жертвам Голокосту у Другій світовій війні. В урочистій церемонії взяли участь очільники районної виконавчої та представницької влади Віктор Козак, Ігор Верчук, голова американсько-європейського комітету Берлінського офісу Дейдре Бергер, посадові особи посольств Німеччини, США, Ізраїлю в Україні, громадськість (на знімку). Тепер тут – місце, яке відвідують люди, котрі бажають вшанувати пам'ять невинно убієнних, помолитися за спасіння їх душі, що підтверджує надрукований нижче лист депутата Ковельської районної ради, вчителя історії Голобського НВК "Школа-гімназія" Олени Оришкевич.
Як бачимо, звинувачувати огульно українців у неприязному ставленні до євреїв немає абсолютно ніяких підстав. Якщо у минулому мали місце окремі факти протистояння, бо такий був непевний і тривожний час (зрештою, в яких країнах світу таких фактів не було?), то нині ми повинні думати не про те, що розділяє наші народи, а про те, що їх об'єднує. Адже Україна – одна для всіх, у ній нам, нашим дітям й онукам жити разом – і українцям, і білорусам, і росіянам, і полякам, і представникам інших національностей. Про це слід повсякчас пам'ятати і політикам, і урядовцям, і рядовим громадянам, щоб, не дай, Боже, ніколи не повторилася трагедія не таких вже й далеких років.
Михайло КУЗЬМУК.
Одразу зізнаюсь: слова, винесені у заголовок, належать не мені, а покійному нашому земляку, уродженцю села Дубового, багаторічному редактору обласної газети "Волинь" (тепер – "Волинь-нова") Полікарпу Шафеті. Він їх часто повторював і в своїх неперевершених публіцистичних статтях, і в усних виступах у суперечливих і неспокійних 1990-их роках.
А пригадав я ці слова, коли дивився і слухав виступ президента Ізраїля в українському парламенті, де цей високоповажний пан звинуватив у трагедії єврейського народу, названий коротким страшним словом "Голокост", українців, а особливо – членів ОУН.
Я не збираюся тут досліджувати історію цього жахливого злочину нацистів і їх посібників проти єврейського народу, але не можу не погодитися із заступником Голови Верховної Ради України Іриною Геращенко, котра назвала цей виступ не зовсім коректним і дипломатичним, бо у ньому фактично наведені "аргументи" старої компартійної пропаганди.
Адже з таким самим успіхом можна звинувачувати деяких представників згаданої вище національності у злочинах проти українців в роки громадянської війни, насильницької колективізації, організації Голодомору 1932-1933 р. р. Відомо ж бо, кому належали керівні посади в колишньому Радянському Союзі і його партійній верхівці…
Але чи варто це робити, дотримуватися скорозавітного правила: "Око за око, зуб за зуб"? Думаю, що не варто, а навіть – шкідливо, якщо думати про перспективу розвитку цивілізованого людства. Тим бі
Будувати мости, а не рити окопи
Залишити коментар