Балада про справжню любов
«За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання?.. За мною, мій читачу, тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!».
Михайло Булгаков.
«Майстер і Маргарита».
«За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання?.. За мною, мій читачу, тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!».
Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита».
Триптих
На порозі Вічності
– Кохана, радіймо! Омріяна мить:
Синочок гарнесенький спить в сповиточку!..
Всміхається ніжно небесна блакить
І осінь вдяглась у барвисту сорочку.
– Коханий… Так важко… Я скоро засну.
Життя моє ледве тримається в грудях.
– Ти ж стріла лише двадцять п'яту весну –
Цього хай повіки, повіки не буде!
– Згасаю… Побудьмо востаннє удвох
І спрагло допиймо наш час до краплини.
Холонуть долоні... А дощ-скоморох
Рахує до Вічності зорі-хвилини.
– Поглянь, яка днина тепер золота!
Для тебе, для нас ця краса незбагненна!
Зігрію тебе я. Не підуть за обрій літа.
Ще ж грається осінь листочками клена.
– Запізно… Як душно!.. Дай трішки води…
Для діточок наших – осіннє це небо.
Люби їх... Й за мене люби їх завжди!..
А донечка наша так схожа на тебе…
– Кохана, благаю!.. Не треба! О, ні!!!
Ніхто не посміє тебе в нас забрати!..
…Не дай, Боже, комусь в палючім вогні
Кохані вуста неживі цілувати!
23.10.2015.
Осінні акорди
Моя Еврідіко!.. Тиша
В твоїм незбагненнім світі.
Мелодія болю, інша,
Зависла в принишклім
вітті.
Тоді повернувсь…
Без тебе.
Бо як же без тата дітки?!
Нічні блискавиці в небі –
Безмежного горя свідки.
Ти з нами завжди, кохана…
А спомин про тебе – свято.
Очима твоїми глянуть
Синочкові оченята...
Дивись, як заплів я рівно
Косички красуні-доньці!
Вона моє серце дивно
Тримає в своїй долоньці…
Портрет твій… Ти – вічно
юна:
Волошками сяють очі,
Торкають болючі струни.
І схлипують тихо ночі…
Я згадую дуже часто
Побачення перше наше,
Кленові листки зірчасті
Та щастя вечірню чашу.
Прощаючись мовчки
з небом,
В ніч падали зорі лунко.
П'янили травневим медом
Твоєї душі цілунки.
Втікають роки шалено,
А я пам'ятаю й досі,
Як золотом ніжним клена
Запахло твоє волосся!
Цвітуть хризантеми
знову –
Вони про усе вже знають…
Акорди святі любові
У серці моїм
не змовкають.
25, 26.10.2015.
Зимова елегія
Кохана, знов осінь сумує за
втраченим щастям.
Зажурений клен догорає
багряним багаттям.
Сьогодні приніс я букетик
осіннього листя –
Такому дарунку раділа
частенько колись ти.
Давно це було. Скільки
весен і зим промайнуло,
Та серце горить!..
Бо нічого воно не забуло...
Вкриває зима першим
снігом мої сиві скроні,
А я пам'ятаю й тепер твої
рідні долоні.
І поглядом навіть тебе я,
єдина, не зрадив:
Кохаю всім зболеним
серцем! Жадана розрадо,
Приходиш до мене у снах
ти, живеш в моїх мріях, –
Бо миті весняного щастя
і досі лелію…
У парі вже діти давно,
тішать душу онуки, –
Вони лиш тримають мої,
часом стомлені, руки.
Я витоптав стежку до
пам'яті твого спочинку
Й до тебе іду, залишивши
життя павутинку.
На місячно-зоряній стежці
зустрінемось знову,
Щоб разом співати гімн справжній безсмертній любові...
01-03.07.11.2015.
Олена Прадійчук.
Балада про справжню любов
Залишити коментар