Королева"Моя королева" – так люб'язно називає чоловік свою дружину. Її врода принесла душі страждання, біль і розчарування. І лише згодом – кохання. "Королевою" вона стала пізніше: коли перенесла образи, знущання та насмішки найближчих і найрідніших людей.
…Дівчата закінчували школу і мріяли про випускний вечір. Тож обидві, домовившись заздалегідь, ішли курною дорогою від села до траси, щоб попуткою заїхати в райцентр і купити тканину на плаття для випускного вечора. Вони не стали чекати рейсовий автобус, а зупинили першу вантажну машину, що їхала в район, і, зручно вмостившись у кабіні біля двох чоловіків, щебетали про свої мрії. Кабіна була вузенька, тож Валька сіла на руки одному з чоловіків, а Маруся посередині – коло шофера.
Рудоволоса, з ластовинням щебетуха Валька одразу розказала, куди вони їдуть. Мовчазна і скромна Маруся мовчала. Її увагу привернув дядько-шофер, який раз-по-раз позирав на вродливу дівчину. Та й хто ж не зверне увагу на таку красуню? Одна коса чого варта! А чорні бровенята!... Вони дугами-коромислом застигли на високому чолі. Румянець на щоках грав молодим вином, кольором ранкової зорі. Вуста, мов стигла вишня, з якої от-от потече сік, – так і вабили до себе. Мабуть, солодкі-солодкі… Як же встоїш перед такою спокусою?
Раптом машина звернула в глиб лісу і зупинилась. Валька, заливаючись дзвінким сміхом, вистрибнула з кабіни і, смикнувши за руку мужчину, потягла його за собою в кущі.
– Ходімо, не будемо заважати людям спілкуватися, – з єхидною посмішкою процідила крізь зуби подруга.
Маруся лишилась в кабіні. Вона відразу здогадалась, що буде далі. Шофер рвучко шарпнув дівчину за ситцеву блузку. Гудзики горошинами посипались на землю. Маруся кинулась навтьоки. Та здоровань-шофер , гепнувши спересердя дверцятами кабіни, швидко наздогнав дівчину і звалив її на землю. Затуливши широкою долонею Марусі рота, зробив свою чорну гидку справу.
… На траві сиділа заплакана Маруся і обтирала листком лопуха закривавлені ноги. Сором виїдав їй очі. Вона ладна була провалитися крізь землю – аби не йти додому, бо знала: зла мачуха і строгий батько зживуть її зі світу. Була б жива Марусина мати – то все зрозуміла б і заступилася б за неї. А так, кому сиротинка пожаліється? Що буде з нею далі?
…Машина хутко рвонула з місця і зникла за густим сосняком. Кривдники реготали, і кожен хвалився, яка кому дівка дісталась. Перший казав, що товар був уже "у вжитку", а другий хвалився, що йому попалась чесна і незаймана – він був у неї першим. Дівчата в райцентр так і не доїхали, а пішки, через ліс, поверталися додому. Марусі здавалося, що кожен листочок на дереві шептав: збезчещена… збезчещена…
Валька втішала Марусю: "Ну, подумаєш? Що тут такого страшного сталося? Ну, мало б це колись статися: рано чи пізно, яка різниця з ким і коли? Зате ти уже будеш знати, що таке мужчина".
Дівчина не чула, що говорила подруга, вона думала, що скаже вдома батькові і що зробить їй мачуха, коли дізнається правду...
(Продовження читайте на шпальтах газети).
Галина Оліферчук.
Залишити коментар