Привітаймо Шевченка на Ковельщині!Пишу цей нарис заради того, щоб поза увагою не залишилася знакова подія для нашої рідної Ковельщини нинішнього року – 170-ліття від дня перебування Тараса Шевченка на Волині і в знаменитому Вербському Свято-Троїцькому монастирі.
Хтось та й зауважить, а для чого потрібне оте нагадування? Ой, ще й як потрібне!
Адже дехто з нас ніби перебуває у загадковому віртуальному світі. Посудіть самі: іде смертовбивча війна на Сході. Спочатку всі переживали, подвиг бойовий підносили, гуртом громадою фронту допомагали.
Пройшов якийсь час – змирилися з тим, що "Крим не наш", на Сході – АТО, на Заході – спокій, то й заповнили бари й ресторани веселою публікою і модною російською попсою. Звідти, з Донбасу, до нас "двохсоті" та поранені прямують, а ми співаємо, танцюємо.
Буває: прокукурікають деякі "ура – патріоти", що закидаємо "руський мир" шапками, що злочинність і корупцію поборемо, але далі слів справа не йде. На те все Пророк наш Тарас Шевченко з небес дивиться і вкотре тривожиться за свою Україну, вбогу та нещасну. Мабуть, і обурюється тими дурощами в країні Глупово.
Бо як розцінити факт, коли нещодавно відійшов у Божі світи народний з народних співак Дмитро Гнатюк, а його ледве згадали? Зате похорони бандита-терориста "Мотороли" показували і ще й досі показують на всіх каналах телебачення немов героя України.
О, батьку наш, Шевченку! Шмагайте отих дурнів хоч би своїм віщим словом!
Ви мандрували по нашій Волині, замальовки поетичні та художні робили. Згадували цей край і на далекому Кос-Аралі. Тому маємо ми пам'ятати Ваш кожен крок. Розсипи Ваших діянь і пророцтв вишукувати з-під товстенного шару історії й, очистивши їх, складати у скарбницю українства.
А чи знав Тарас Шевченко, із якою метою його посилали на Волинь, на той забутий Вербський острів у болоті, де був похований князь ковельський А. Курбський? Цей візит не був випадковим.
Поміркуймо. Князь Андрій Курбський, опонент, зрадник і критик царя Івана Грозного і всієї Московії, полководець, який у складі військ короля Стефана Баторія нищив і перемагав московитів, раптом став затребуваним для Росії і царя, та ще й був одягнутий у золоті ризи генія.
Мусимо заглянути за куліси історії. По-перше, царський уряд розробив проект тотального знищення з'єднаної (уніатської) церкви і готував для цього основу. Так стверджує Петро Кралюк, наш земляк, науковець Острозької академії. Для цього були підстави. Курбському приписали теологічну полеміку, в якій він начебто виступав як непримиримий борець за "чисте" православ'я.
З іншого боку, царський уряд свідомо (уже вкотре!) приступив до переписування історії. Попри все, потрібно було довести, що історія Київської Русі є історією могутньої Росії. При цьому Україні горе-історики відводили роль "африканського" безкультурного етносу із польським "нарєчієм".
У цій темі Андрій Курбський виступав як московит, котрий ніс "світло культури у темне царство" Волині та України. Це ж він організував Миляновицький гурток, де переписували і перекладали з латині та грецької самого Златоуста. Це він тут організував іконопис і подарував чудотворну ікону Чудотворця Миколая Вербському монастирю. Це він написав філософські книги і трактати. Куди там вже бідним українцям?!
У свій час автор цих рядків теж спіймався на гачок і повірив у геній Курбського – узурпатора і зрадника, який знущався із урядником І. Калиметом над ковельчанами та відміняв Магдебурзьке право.
Маємо реально дивитися на ті чи інші події і оцінювати їх, відрізняти, де міф, а де реальність. Сьогодні Путін намагається знову переписати історію Росії, підтасовуючи для цього основу України-Руси. Одна з причин анексії Криму – це історія, адже там, за версією кремлівського вождя, хрестився великий Володимир.
І дехто вірить цим казкам, як і тим "виставам", коли Путін на аероплані прокладає путь стєрхам або коли дістає з глибин моря, мов "цар Посейдон", древні амфори.
Експедиція Іванішева, в якій брав участь Тарас Шевченко, була частинкою такого проекту. Нагадаємо, що подібних псевдоісторичних матеріалів для перелицювання історії у триколор, було напрацьовано, за твердженням професора Бебека, 50 томів (!).
Аналіз культурно-просвітницької діяльності князя ковельського А. Курбського показує, що це – міф, створений не без участі зваблених золотом-сріблом запроданців-українців. Навпаки: об'єктивний погляд на життєдіяльність князя – це повний міх негідних вчинків.
Так чи інакше, але археологічна експедиція Іванішева була включена у цей ганебний для України проект. Звідки Тарасові Шевченку було знати, які далекосяжні плани мала імперська Росія і як використовувала для цього істинних патріотів?
Проте для нас, сьогоднішніх, ті далекі події мають великий позитив. На пройденому шляху Тарас Шевченко лишив про себе не тільки пам'ять – він розсипав скарби пророцтв і замальовок, якими ми керуємося і в наш неспокійний час.
Немає сенсу вдаватися у подробиці, якою стежкою ішов Тарас до Вербського монастиря – кладкою від Вербки, чи стежкою з Колодниці. І чи справді відпочивав біля дуба в Колодниці за 200-300 метрів від острова.
Найголовніше: тут він залишив свій нескорений дух. Тому маємо не тільки згадувати, але й приходити сюди, щоб вклонитися пам'яті Великого Кобзаря і набратися великої духовної сили.
Позаминулого року по дорозі до Нечимного на Вербський острів завітали науковці із Луцька. Багато хто приїхав вперше. Але всі були захоплені, бо відчули дух Пророка. Розповідь про тлінні мощі Курбського емоцій не викликала.
Знаю, що є "невіруючі Хоми", які заперечують перебування Шевченка на Ковельщині. Хай собі як знають – немає сенсу їх переконувати. Знайдуться й такі, що скажуть: до обителі Московського патріархату не підемо. І дарма! Маємо усвідомити, що острів, як і монастир, – це земля українська. Та й храм змайстрований нашими рідними українцями. Тому повинні йти, щоб відчути Шевченка, набратися його духу, який ніколи "не вмре, не загине".
170 років – це мить у космічному вимірі. Осінь 1846 року легко, немов матриця, накладається на осінь 2016-го і будить нашу свідомість.
Я іду до місця розкопок, до вівтаря історичної святині і промовляю:
"Добрий день, Тарасе Григоровичу! Як добиралися з Почаєва до Ковеля? Кажуть, гостювали у Залєвських і Короткевичів? Пісні козацькі співали? А чудотворна ікона – таки оновилася, як і наша Україна… Дякуємо Вам!".
Анатолій СЕМЕНЮК,
голова міськрайорганізації Національної спілки краєзнавців України, член НСЖУ, лауреат обласної премії імені Олександра Цинкаловського.
Від редакції: друкуючи полемічні нотатки Анатолія Семенюка, хотіли б привернути увагу влади, громадськості, інтелігенції Ковельщини до непересічної дати – 170-річчя перебування Тараса Шевченка на Волині. Як нам здається, дата ця варта того, щоб її активно використати в популяризації української національної ідеї, посиленні патріотичного виховання наших земляків, особливо молоді, що має величезне значення в час, коли на Сході країни точиться боротьба за незалежність нашої держави.
Отож, слово за Вами, шановні історики й краєзнавці, педагоги й працівники культури, всі, кому не байдужа доля України, про яку так вболівав великий і геніальний Тарас Шевченко!
Залишити коментар