В аурі добра"Школо, моя рідная школо, пісне моя колискова!" – пригадалися поетичні слова, коли нещодавно довелося відвідати Озерненську загальноосвітню школу. Вона, немов квітка, біля блакитноокого озера притулилася.
На спортивному майданчику діти з вчителькою круги "намотують" – фізкультура! А неподалік, біля дерев, старші учні листя осіннє згрібають, чистоту наводять – це виховання працею (на знімку внизу).
Зашуміла двигуном наша "автівка", і вже до гостей поспішає Валентина Григорівна Кондратюк, директорка. З усмішкою на вустах запрошує в приміщення школи.
Заходимо. На дворі вітер шугає, а в приміщенні затишно, тепло й чисто.
Вражає, як прихорошена школа. В коридорах і класах стіни прикрашені мальовничими витворами людських рук. Тут і рушники, і серветки, і картини гарні мальовані, і обереги тощо. Є місце й для цікавої інформації – вирізки з газет, де йдеться про Озерненську школу. Найбільше, звичайно, матеріалів з "Вістей Ковельщини". Редакція і місцеві педагоги давно плідно співпрацюють.
Для міських дітей відкрию "таємницю": тут туалет і умивальник розміщені в теплому приміщенні. Це – реальна турбота дорослих про здоров'я хлопчиків і дівчаток.
– Заходьте, дорогі гості, – гречно запрошує Валентина Григорівна. – Ми завжди раді журналістам!
Місток довіри збудовано до нашого серця. Стає спокійно і тепло на душі. Вітаємося.
– Ой, які поважні гості завітали до нас, – привітно усміхається Тетяна Романюк, вчителька української мови та літератури.
Голос пані Тетяни співучий –заслухаєшся. Недаремно її дітки люблять. Вона не тільки красуня, але й активістка – на громадських засадах завідує народознавчим музеєм "Берегиня". Тут ткацький верстат, жорна, але найбільше вишитих рушників і серветок. Підлога встелена тканими доріжками. Цвіте, усміхається світлиця-музей, розповідає про історію краю, побут і традиції селян. Багато виставлено дитячих рефератів і досліджень на краєзнавчу тематику.
В класах – дітки. На наше привітання дружно хором відповідають: "Добрий день!". Вони – надія наша, інтелектуальний потенціал України.
– Відмінники серед вас є? – цікавимося.
Піднімаються руки – й це тішить і нас, і вчителів, і, безперечно, батьків.
Та зауважуємо легку тінь смутку в очах педагогів. Обережно запитуємо про причини.
– Дітей в селі меншає, –відповідає Валентина Григорівна. – Ще не так давно дзвінкими голосами шуміли шкільні коридори, а тепер тихо. Це і є найбільша проблема. Переживаємо душею, щоб школу не закрили.
Згадують господині школи про випускників, які особистостями стали і Україну славлять. Серед них є професори, науковці, інженери, вчителі.
…Задумуємося над таємницею незбагненної аури школи – звідси не хочеться їхати, наче з рідної домівки.
Все просто! Душа вчительська випромінює тепло й доброту. Вони ніби переливаються з їхньої душі у наші серця.
Ох, школо, наша школо! Пісня наша волошкова!.. Хочеться, щоб над тобою світило Сонце, ясніло мирне блакитне небо, а в душі твоїй шкільній лунала пісня, шуміли щебетом коридори.
Ой, село, село! Народжуй діток – так хочуть і вчителі, і всі українці. Бо тоді будемо й ми впевнені у майбутньому матері-України.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: директор школи Валентина Кондратюк і вчитель Тетяна Романюк з групою учнів; автор розмовляє із завідуючою музеєм "Берегиня" Тетяною Романюк; експонати народознавчого музею "Берегиня".
Фото
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар