Повідомлення в номер / Втеча від смерті

Втеча від смерті

Сьогоднішні події на Сході України змушують багатьох тутешніх жителів залишати свої домівки і втікати подалі від смерті, яка може наздогнати будь-якої миті. Героїня моєї розповіді теж залишила все, що нажила за своє життя, і втікала якнайшвидше, бо її ім'я було занесене у список тих, кого мають розстріляти. 

З певних причин справжнього імені цієї людини я не називаю. Вона і так налякана. Жінка мала власний будинок, присадибну ділянку, жила з мамою, яка перед війною померла. Отже, людина залишилась в хаті одна. Її будинок знаходиться на розі двох вулиць: вікна виходили на всі чотири боки, і жінці дуже добре було видно, хто з якого боку йде до її оселі.

Одного разу у вікно постукали прикладом автомата. Жінка зрозуміла – це прийшли по неї. Вона тихенько відчинила вікно, вилізла через нього і швиденько побігла городами до сусідки, щоб якнайшвидше заховатись. Так переховувалась цілий місяць. Харчі з базару їй носила сусідка, щоб та не померла з голоду. Але ті, що бажали їй смерті, не залишили жінку у спокої, а пригрозили сусідці: " Якщо будеш носити харчі – спалимо хату і твою, і її". 

Звичайно, кожен боїться за своє життя, і сусідка не стала "лізти на рожон". Жінка зрозуміла, що її будуть "чекати" на ринку, коли та сама прийде за продуктами. Не гаючи часу, взявши з собою тільки документи і гроші, попросила знайомого (який міг перевезти через блокпост), щоб той вивіз її за межі свого населеного пункту. Разом з нею поїхала ще одна жіночка. 

Надходив вечір, жінки переживали, як проїхати блокпост. Весь час молилися Богу, щоб Він допоміг безпечно проїхати. На блокпосту заглянули в машину і сказали: "Да здесь только одни бабы – пусть езжают!". І з Божою допомогою виїхали з небезпечної зони. Потім дісталися до вокзалу і, сівши в перший-ліпший поїзд, приїхали в Західну Україну, де чужі люди надали житло і допомогли облаштуватися. 

Жінка вдячна Богу за почуті молитви, за те, що Він зберіг її життя, ходить до церкви. Побачивши доброзичливість "західняків", жінка перестала вірити у міф, у ту брехню, яку вона чула раніше. І хоча у неї на місці бойових дій залишилось все, вона сказала: "Я туда никогда не вернусь… Там нельзя доверять никому…".

Почувши цю історію, я й написала цей вірш російською мовою. Вірю, що ця жінка прочитає його, бо вона дуже любить читати пресу і цікавиться подіями в Україні.

Хай буде мир у всій Україні!

Я туда не вернусь никогда,

Где когда-то жила и любила,

Хоть порою во сне иногда

Снится дом, что до боли мне 

милый.

И сирень за окошком в саду

Не цветет – вся совсем 

приуныла.

Я туда никогда не приду –

Там война все вокруг

 разгромила.

Я туда никогда не вернусь,

Хотя в мыслях порою скучаю…

Я Тебе, мой Господь, помолюсь –

Свою жизнь в Твои руки вручаю.

Я туда никогда не вернусь –

Там остались одни лишь руины.

Я в молитве пред Богом 

склонюсь:

– Дай же мира моей Украине…

О войне даже думать боюсь –

Я туда никогда не вернусь…

Галина Оліферчук.