Феномен ТрампаСьогодні чи не найголовнішою темою світових медіа є підсумки президентських виборів у США. Як відомо, по завершенню каденції нинішнього Глави держави Барака Обами у січня 2017 року його місце в Білому домі займе Дональд Трамп.
Перемоги цього рудого 70-річного здоров'яка із зовнішністю лісоруба або ковбоя, чесно кажучи, не чекав майже ніхто, окрім хіба російського політичного авантюриста – Владіміра Жириновського та його високопоставленого патрона Владіміра Путіна. Вони і їх зондер-команда зробили максимум можливого (а, може, й неможливого), щоб не набагато молодша, але значно інтелігентніша Гілларі Клінтон президентом США не стала.
Для решти державних і політичних діячів перемога Трампа стала якщо не шоком, то не вельми приємним сюрпризом. Схоже на те, що й сам містер Дональд не надто сподівався на удачу, хоча передвиборну кампанію зі своєю командою провів, як-то кажуть, на одному диханні. Підтвердивши, між іншим, істину, що як і коханню (а у нього третій шлюб і молодша на 24 роки дружина), так і політичній кар'єрі вік не перешкода.
Але якби тільки цим вичерпувався феномен Трампа (назвемо його так), про нього, можливо, і не писали б та не говорили голосно провідні засоби масової інформації. Але проблема набагато глибша і складніша, ніж може здатися на перший погляд, й розв'язанню поки що не підлягає.
Головні питання, які хвилюють багатьох, полягають у наступному: як зміниться зовнішня і внутрішня політика США при новому президенті? Чи відбудуться кардинальні переміни в міжнародних стосунках, особливо на "лініях" США – Євросоюз, США – Росія, США – Китай? Чи стане світ безпечнішим, чи, навпаки, загроза третьої світової війни (на цей раз термоядерної) ще більше зросте?
Перелік питань можна продовжити, але відповідей на них не дасть ніхто – мабуть, і сам Трамп. Ну, а вже про його ставлення до українсько-російського конфлікту й говорити не доводиться: те, що для нас, українців, є найболючішим і найпекучішим, для нової американської адміністрації – другорядне або й третьорядне. Вся її увага буде зосереджена на ситуації у Сирії і Близькому Сході зокрема. Сьогодні центр міжнародного протистояння – там.
Зрештою, не будемо бігти поперед батька в пекло і залишимо всі ці питання для аналізу політикам і політологам. Для себе постараймося зрозуміти феномен Трампа, так би мовити, з іншого боку: в чому таємниця його перемоги і чого ми, українці, можемо навчитися у нього?
По-перше, слід віддати належне мужності, наполегливості і навіть настирливості кандидата на найвищу посаду сучасної Америки. Він, образно кажучи, сунув, як танк, змітаючи на своєму шляху до омріяної мети всі малі й великі перепони, на які не скупилися опоненти.
По-друге, феномен Дональда Трампа і в тому, що він власним прикладом довів: не можна сліпо довіряти результатам різноманітних соціологічних опитувань і прогнозам найавторитетніших політологів. Реальне життя складніше, заплутаніше й абсолютно непередбачуване, в чому ми не раз переконувалися і ще переконаємося, в тому числі і в Україні.
По-третє, уроки американської виборчої кампанії вчать, що засобам масової інформації властиво глибоко помилятися в оцінці ділових і моральних якостей тих чи інших осіб, отже, дезорієнтувати своїх читачів, глядачів і слухачів. Адже не секрет: переважна частина американських мас-медіа "підігрувала" Гілларі Клінтон, будучи переконаною у її перемозі. Видавці відомого часопису "Ньюс-вік" тут перевершили самі себе: в першому номері після дня виборів вони на обкладинці розмістили портрет Клінтон з написом "Пані Президент".
Зрозумівши, що припустилися величезного політичного "ляпу", який навічно увійде в історію міжнародної журналістики і назавжди підірвав авторитет видання, журналісти публічно попросили вибачення й оперативно видрукували портрет Дональда Трампа. Однак, як кажуть, поїзд пішов…
По-четверте, феномен Трампа полягає і в тому, що його політтехнологи розробили правильну стратегію і тактику передвиборної кампанії: вона була розрахована на виборця, так би мовити, середнього рівня інтелекту, освіченості й ерудиції. Такому виборцю сподобалася риторика свого "в дошку" хлопця, який не добирає слів у виступах, може грубо пожартувати, "по-чоловічому" поводитися із жінками, не соромлячись, зізнатися при тому, що, аби їх приборкати, варто іноді використати грубу силу й дати волю рукам. Ну, а висловлювання з відтінком расизму лише підняли авторитет кандидата в очах білої частини населення, якому чорношкірий Барак Обама вже трохи "приївся".
Однак, як би там не було, у найближчі чотири роки, якщо не станеться чогось неординарного, Дональд Трамп очолюватиме виконавчу владу США. І якою б не була "барвистою" його передвиборна риторика, сівши у крісло президента, він муситиме враховувати у своїй діяльності настрої американського народу, значна частина якого голосувала проти і яка нині активно виступає з критикою результатів виборів. Він змушений буде діяти суворо в рамках Закону, який передбачає контроль за діяльністю глави держави з боку громадсько-політичних інституцій, Конгресу, Верховного Суду, Генерального прокурора, також ЗМІ. Засади американської демократії, які формувалися сотнями років, непорушні, і нехтувати ними жодному президенту не дозволяли.
Тому, хто б і які б оцінки Дональду Трампу не давав, які б припущення і здогадки не висловлював, ясно одне: інтереси Сполучених Штатів Америки – понад усе, їх в наймогутнішій державі світу не має права зневажати ніхто – ані господар Білого дому, ані віце-президент, ані державний секретар, ані міністр, ані рядовий виборець.
Це може нам подобатися чи ні, але так було, є і буде. Бо в Америці Закон – один для всіх, чого, на жаль, не скажеш про нашу державу.
Михайло КУЗЬМУК.
Залишити коментар