Жінка, яку любить життяЗима засніжила білим покровом мальовничу природу Білорусі. Новорічні свята наповнюють серця святковим настроєм. Та невесело було у селі на Водохреще 1937 року, адже у цей день пішла з життя гарна жінка, любляча дружина, турботлива мама, залишивши сиротами сімох діточок, однією з яких була тоді семирічна дівчинка Ганнуся.
Не стало мами… Як? Чому? На кого покинула дітей, іще маленьких зовсім?.. Голубоока дівчинка тоді не усвідомлювала, що це лише перше випробування, яке приготувала їй доля.
А далі — що? Що може бути гірше смерті неньки? Війна. Епідемія тифу. Розруха… Так, саме вони торкнулися чи не кожних села, родини, душі.
Ганна служила у пана на сусідньому хуторі. Одного дня мала понести здати молоко у сусіднє село. Проте панові потрібно було домовитись про оренду коня, і він наказав дівчині йти пасти корови — мовляв, молоко понесе сам. Якраз у цей момент село окупували німці. На його територію жителів впускали, але вийти назад нікому вже не вдалося, у тому числі і панові. Усіх людей повбивали, а хати поспалювали. Доля помилувала її, адже у той день мала загинути і вона.
Світанок… З-за краю села ледь проблискують весняні промені Сонця. По стежині пробігли юні ноженята, мокрі від ранкової роси. Це Ганнуся з самого рання погнала корівок на пашу, ніжним голосочком наспівуючи про щось прекрасне.
— Ганнусю! Ганю! Завертай корівок! Твій батько помер!
Тиф забрав життя ще однієї рідної людини, лишивши під опікою мачухи сімох дітей. Всього сім літ минуло від смерті матері. Тепер не стало вже й тата, лише вони один одному в поміч.
Та життя тривало далі, розкидавши сестер та братів по усіх-усюдах. Багато років Ганні довелося виховувати племінника, починаючи з півторарічного віку, адже братиху засудили до 7-х років ув'язнення за те, що вона була дочкою поліціянта. Далі — боротьба з хворобою, що забрала багато сил та часу. Туберкульоз... Після одужання блакитноока красуня переїхала в Україну на роботу. Тут і створила сім'ю. Крім втрат, доля давала їй і снагу до життя, даруючи дітей, онуків.
Впродовж всього життя хвороби постійно атакували її. Звідси — часті відвідування лікарень, постійні прийоми ліків, проблеми з тиском. Згодом сталася ще одна неприємність — інфаркт. І знову на межі двох світів. Але життя взяло своє. Сильна духом жінка виховала дітей та зростила онуків, оточуючи їх добром та безмежною турботою. Смерть не забрала її, а дала можливість побавити ще й правнучку.
На схилі літ Ганна знову втратила дорогу людину — чоловіка, з яким прожила разом до сивої старості.
Не стало всіх братів та сестер. Лишилася лише вона одна з восьми (з восьми, тому що дочка мачухи була і сестрою, і кращою подругою впродовж всього їхнього життя). Єдина, саме та, котрій постійно твердили, що житиме недовго, маючи постійні проблеми зі здоров'ям.
А час все мчить… Босоніж по траві, мокрій від роси, на своєму подвір'ї ходить та сама жінка. Хоч вже старенька, зі сніжно-білою головою, та з тими ж самими прекрасними блакитними очима. Це жінка, яку любить життя.
Чи ж то омріяне — реальність?
Чи то любов, чи, може, хрест?
А чи щасливо будеш жити,
Чи, як-то кажуть, пропадеш?
Думки про молодість, про старість
У голові своїй несеш...
Робить щось треба чи не варто,
Бо кажуть, що від долі не втечеш.
Все час покаже: що і як зробити,
Будь радий тому, що у тебе є.
І радість, й горе треба пережити...
Змирись, бо долю Бог тобі таку дає!
Якщо не зміниш ти життя
І по сценарію живеш,
Як вже написане життя —
Який ж тоді є в ньому сенс?
Чи, може, можна все змінити,
Переписать свій шлях,
У Бога долі попросити
Й на позитив усе переладнать?..
АНЕТ.
Залишити коментар