Жінка, яка не підвладна рокамЄ люди, які рокам не підвладні. Саме такою є ветеран праці Надія Леонтіївна Македон із села Уховецька. Хоч давно уже на заслуженому відпочинку, проте, зустрівшись і порозмовлявши із нею, ніколи не даси жінці стільки років, як написано у паспорті. Вона, як і раніше, жвава, рухлива, наче ртуть.
Можливо, взнаки дається спадковість, а, можливо, те, що все життя – у праці. Адже з дитинства допомагала мамі на фермі. Батько трудився механізатором, тож іще з малих років усвідомила: як працюватимеш, так і матимеш.
Коли після закінчення школи постало питання про вибір професії, Надія, довго не роздумуючи, подала документи у Рожищенський зооветеринарний технікум. Відчувала: турбота про тварин – то її покликання. Через деякий час здобула заочно вищу освіту в Білоцерківському зооветінституті.
На роботу у тодішній колгосп "Полісся" прийшла в 1967 році. Село Уховецьк відтоді стало рідним на все життя. Тут знайшла свою другу "половинку", створили сім'ю, народили дітей. Вселившись у будинок для молодих спеціалістів, який колгосп спорудив за власний кошт, обзавелися домашнім господарством.
Турбот вистачало, але найголовнішою з них для Надії Леонтіївни була праця. Ветеринарний лікар, особливо на селі, як відомо, не знає ні вихідних, ні свят. В будь-яку пору дня і ночі слід бути в "бойовій готовності", вміти надати невідкладну допомогу тваринам – як у колективних, так і в селянських господарствах.
Не злічити кілометрів, якими пройшла Надія Македон в окрузі. Адже до неї за допомогою зверталися не лише уховчани, а й мешканці довколишніх сіл. Так було колись, так є й тепер. Здавалось би, ветпрацівник – робота не лише відповідальна, але й прибуткова. Однак Надія Леонтіївна щиро зізнається, що ніколи не була ласою ані до грошей, ані до "могоричів".
– Я допомагаю людям, бо люблю тварин, – каже. – Мені соромно вимагати за це якусь винагороду. Головне, щоб корівці чи свинці стало легше. Отоді я спокійна, і совість не мучить.
Слухаючи цю гарну, щиру, умудрену життєвим досвідом жінку, думаєш: які все-таки морально чесні і благородні наші ветерани! Вони не розмінюють свої совість, честь на подачки, бо знають: вище моральних цінностей немає нічого. Їх розуміння свого професійного й чисто людського обов'язку – та й нашим би можновладцям, котрі за євро і доларами, землею і нерухомістю світу не бачать.
Порядність, чесність, відповідальність стали причиною того, що Надії Македон односельці багато років поспіль виявляють високе довір'я – обирають депутатом Уховецької сільської ради. Є вона ним і тепер. Незважаючи, що за віком – найстарша серед своїх колег, сільський голова Володимир Демидюк не нахвалиться жінкою.
– Активна, ділова, принципова, – дає коротку характеристику. – А найголовніше, що не байдужа до проблем сільської громади, намагається сприяти їх розв'язанню.
Можливо, приклад Надії Македон, її вболівання за інтереси земляків стали причиною того, що в сільській раді Уховецька з 12 депутатів – 7 представниць прекрасної половини людства. Це й педагоги, й держслужбовці, і медик. Працюють дружно, злагоджено, разом із чоловіками вболівають за подальший розвиток рідного села.
А нині у ньому відбуваються справді "революційні" перетворення: нещодавно урочисто відкрили оновлене приміщення місцевої пошти, де господарюють у комфортних умовах Ніна Парат і Ніна Самчук. Наближається до завершення капітальний ремонт дитячого садочка, який буде чи не найбільшим і найкомфортнішим на Ковельщині, тривають ремонтно-будівельні роботи на інших соціально значимих об'єктах села.
Зміни на краще, безумовно, тішать душу і гріють серце Надії Леонтіївни, яка так багато сил, знань, досвіду і уміння віддала великій уховецькій громаді і землякам довколишніх сіл. Нині вона проживає разом із сином, невісткою і двома онуками у будинку при в'їзді в Уховецьк. Спільно господарюють, утримують живність, цікавляться подіями в країні і світі. Дві доньки – у Ковелі.
Надія Македон – давня і віддана читачка "Вістей Ковельщини". Пишається, що про неї у свій час писали інші видання, дбайливо зберігає вирізки з газет, свої багаточисельні Почесні грамоти і Подяки від влади.
…Коли редакційний фотокор Мирослав Данилюк вирішував, де і як сфотографувати героїню нашої розповіді, то запропонував місце під кущем калини, яка росте у дворі, а також у колі улюблених онуків. Надія Леонтіївна охоче погодилася, бо розуміє: як без калини нема України, так і без дітей немає родини.
Микола ВЕЛЬМА.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар