Чи можна перемогти в інформаційній війні?Запитай себе, шановний читачу, що найперше необхідно зробити для миру, для розвитку і формування української ідентичності? Не сумніваюсь, що, подумавши, ти скажеш: "Відродити мислення". Це – наша біда, що ми на віру сприймаємо всіх і все, а потім жаліємось, що життя "не таке", політики ведуть "не туди", а ще Президент "не такий, як треба".
Письменник Олег Романчук (на знімку) – шеф-редактор журналу політології, футурології, науки та культури "Універсум", наш земляк, котрого знає багато ковельчан, якраз і намагається активізувати й стимулювати наше мислення та спрямувати його на формування проукраїнської свідомості.
Пан Олег каже, що якби посадовці найвищих рангів, політики та народні депутати позитивно мислили і прислухалися до висновків та прогнозів, оприлюднених навіть в "Універсумі", то багато невдач і трагедій вдалося б уникнути. На жаль, вони цей журнал здебільшого не читають, так само як ігнорують інші проукраїнські періодичні видання.
В багатьох містах України проходять зустрічі з членами громад на тему "Інформаційна війна з Росією: рецепти перемоги".
З першого липня ц. р. журнал бере активну участь у цій важливій акції. Нещодавно така зустріч відбулася в центральній районній бібліотеці м. Ковеля.
Тому, зважаючи на вищесказане, тезисно – про зустріч разом із моїми суб'єктивними оцінками і висновками.
Олег Романчук вважає (а на такій позиції стоїть багато відомих політиків), що ми повинні дивитися правді у вічі й не допускати підміни понять.
"Україна – у стані повномасштабної війни з Росією. Назва "АТО" не тільки не відповідає реальній дійсності, але й є причиною наших невдач політичних і трагедій воєнних. По-перше, такого визначення, як "антитерористична операція", в Конституції нема. Занадто обережна позиція влади не дозволяє запровадити воєнний стан, і дає змогу агентам впливу розхитувати політичні, суспільні основи України", – зазначає наш земляк.
Проте кожен тверезомислячий чоловік може сперечатися з цією тезою. Україна не має "страхового полісу", і оголошення війни неодмінно розв'яже руки агресору Путіну, який із своєю надпотужною армією піде до Києва й далі. Європа, як це було у Другій світовій війні, лише споглядатиме.
Повторюю: ця думка є абсолютно суб'єктивною і не претендує на істину в останній інстанції.
В міркуваннях Олега Романчука і матеріалах "Універсуму" – багато цінного і важливого. Не раз почуєш: "Путінська пропаганда брехлива, злочинна і шкідлива". Нехай так. Але скажіть, хто заважає протидіяти цій брехні нашою українською правдою? Хіба важко в умовах війни інформаційний безпековий проект зробити пріоритетним та цілеспрямованим?
Олег Романчук наводить приклад. Його знайомий придбав супутникову антену, регулярно дивиться російські пропагандистські телеканали. Через місяць він перетворився у прихильника Путіна і його політики – вважай, став "зрадником" (навіть не сепаратистом).
Через відсутність твердої національної позиції та власну інертність ми втрачаємо мову та інформаційний простір. Вдумаймося: за останні десятиліття ми "загубили" 40 тисяч українських слів, замінивши їх на чужерідні. Ось так сліпа довіра до "руського міра" призводить до того, що на нашому українському полі сіється і росте чортополох.
На думку пана Олега, багато вини лежить на совісті школи. Він у Львівському національному університеті ім. Івана Франка викладає журналістику. Навіть побіжний аналіз показує, що талановитих студентів, які глибоко осягають предмети, – всього 3-5 відсотків. Тих, які подають надії, – 15-20 відсотків, а все інше (хай не ображаються за сказане) – "сіра маса", яка на факультет потрапила випадково. Знову мусимо звертатися до проблеми мислення. Немає неталановитих ані учнів, ані студентів. Якби вони знали, в чому їхній талант і розкривали його, то ми мали б тисячі нобелівських лауреатів.
Сьогоднішня руйнація української преси відбувається з причини непрофесіоналізму, байдужості та інертності. В умовах роздержавлення ЗМІ ой як важко буде втриматися багатьом виданням "на плаву", не говорячи про високопрофесійний безпековий щит супроти російської пропаганди, який ще більше зруйнується.
Поряд з цими та іншими питаннями, які озвучували на зустрічі присутні, мали місце й такі: чи можлива передача Почаївської лаври від Московського до Київського патріархату? Нічого нового у цьому немає. ЗМІ не раз повідомляли про перехід церковних громад від одного патріархату до іншого.
Війна спонукає до формування ідентичності й створення єдиної помісної Церкви. Не секрет, що окремі (повторюю – окремі) священнослужителі відкрито ведуть промосковську політику, стверджуючи, що прихожани УПЦ КП – то "розкольники", "слуги диявола", а Церква "не канонічна" і т. д., і т. п.
Із залу від однієї пані прозвучало запитання: "А чи зміниться духовність у кращий бік від передачі Лаври?".
Запитання не риторичне, а полемічне, якоюсь мірою провокаційне. Проте знову закликаю до об'єктивного мислення.
Уявімо: в Україні функціонує єдина помісна Христова церква. Закономірно зникає протистояння, поділ на "розкольників" й "істиних християн" тощо. Словом, мир, злагода, а, значить, і більше Христової любові до ближнього, разом з тим – духовності. Сам апостол Павло стверджує, що молитва рідною мовою ближча до Бога, бо вона з душі випромінюється. Коли б у нашій єдиній помісній церкві від Сходу і до Заходу літургія велась рідною мовою, то хіба не відчували б ми, що Бог нас почув і духовність змінилася до кращого?
Незатишно стає, коли хтось з опонентів (вважай – прислужників Московії) заявляє, що і мова наша "неканонічна", і перекладу Біблії відповідного немає. Ось вам і "нарєчіє" в стані духовності.
І ще: правдива історія – це основа нашої Незалежності. Ця історія складна і суперечлива. Поміркуймо: хто канонізував на пагорбах київських Христове вчення?
Апостол Андрій Первозванний!
Хто хрестив Україну-Русь?
Володимир Великий, князь наш істинний.
Звідки христова віра пішла до Московії?
Знову ж таки – з Києва, з України-Руси!
Маємо не забувати, що відновлення історичної правди – це і є відновлення споконвічної духовності народу.
Не менш полемічно і гостро йшла розмова про польсько-українське протистояння. Журнал "Універсум" має "в портфелі" матеріал, що ґрунтується на перевірених фактах і документах про ті жахливі події. Будемо з нетерпінням чекати його публікації в журналі.
Зустріч була цікава, хоч іноді й занадто полемічна. Однак зазначаю головне: Україна в небезпеці. Щоб не потонути в морі російської пропаганди, повинні на всіх рівнях боротися за державу. Після 25 років Незалежності не маємо права на поразку.
А Олегу Романчуку, нашому славному земляку, подякуймо, що він б'є у дзвін волі й будить нас, старається відродити наше мислення, а, отже, Україну в людських душах.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар