Завтра починається сьогодніКожна сільська школа живе надією на покращення демографічної ситуації. Боляче чути інформацію про закриття шкіл в наших селах. А як почувається вчитель, коли сільське життя затихає і перспектива школи стає схожою на помираючого хворого?
І ось – світлий промінчик серед хмурості. Директор Любитівської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Лесі Українки Віта Чуль (на знімку – в центрі) повідомляє, що чекають на приріст дитячого контингенту. Десять діток – це той плюс, який перетне цифру 200 учнів школи.
Дай-то, Боже, не спинитися! Село Любитів особливе. Тут народились, а школа вивчила чи не найбільше в районі видатних особистостей, які вийшли на всеукраїнський рівень і прославляють Україну в Європі. Всі видатні – на стенді під назвою "Гордість школи".
У свій час, коли я працював в управлінні районної освіти, розпочиналася реконструкція будівлі школи. Тоді все старе руйнувалося і мало оновитися: стіни, вікна, перекриття, дах і навіть подвір'я . Була тривога, чи не зупиниться це оновлення? Сьогодні вигляд школи вражає.
Будівля світла, естетично приваблива, виглядає по-сучасному. Про архітектуру соцреалізму нагадують хіба що пілястри над входом. І хай! Вони не впливають на привабливість закладу. Просто – історія.
В фойє школи нас зустрічає господиня закладу, усміхнена, із життєдайністю в очах, Віта Федорівна. Проходимо далі. Бачимо широкі, світлі коридори і такі ж світлі, затишні та прихорошені наочністю класи. Усміхається до нас просторий, теж гарно оформлений, актовий зал. Школа має комп'ютерний клас. Нам розповідають, що комп'ютери встановлені у 2007 році, уже застарілі. Це нагадує, що сучасне життя спішить і обганяє час. Куди вже там гоголівській трійці вороних доганяти комп'ютерний екіпаж! І все ж школа встигає за життям.
Є тут те, що відрізняє від інших. Це – музеї! Тут гарний музей Лесі Українки. Він не випадковий. Бувала Леся в Любитові, та ще й, як розповідають, озеро перепливала, що неподалік. Поруч – музей етнографії і фауни, де птахи і тварини, мов живі, на нас споглядають. На другому поверсі – музей "Бойової слави". А ще – народознавчий, який відтворює історію села. Тут – вироби умільців школи: ялинка із сіна, лялька-мотанка в зріст людини, витканий килим із портретом Т. Г. Шевченка і сотні експонатів сільського побуту.
І ще одна цікавинка, яка вражає. В учительській та в окремих класах меблі виготовлені своїми руками.
– Є в нас умілець, у якого – "золоті" руки. Це вчитель трудового навчання, сьогодні – методист управління освіти Михайло Шевчук. Ми збирали та продавали яблука, складалися і на виручені кошти купували матеріали, фурнітуру, запчастини. А далі, як-то кажуть, справа майстра боїться, – каже директорка.
Оцінюємо і переконуємось: робота високопрофесійна, якісна, меблі зручні для роботи. Старі меблі складені у вільному приміщенні. Контраст разючий – так і хочеться вигукнути: "Хай не стомляться руки умільців!"
В школі тепло – котельня теж реконструйована. Не оминаємо і сучасний спортивний зал – гордість закладу.
Поряд із школою – фундамент майбутнього дитячого садочка. Як повідомив голова РДА Віктор Козак, у 2017 році цей проект будуть реалізовувати. Славно!
Неподалік – напівзруйнована будівля старої лікарні. Вона ніби підтверджує закономірність філософії буття: старе має відмерти, а нове, хай і через терни, – відродитися й по-новому розквітнути.
Любитівська школа, її педагогічний та учнівський колективи живуть повноцінним життям, впевнено дивляться у завтрашній день.
Хай щастить!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: в Любитівській загальноосвітній школі сьогодні.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар