Газета сильна підтримкою читачівШановна Валентино Володимирівно!
Я і мої колеги-журналісти щиро зворушені Вашими добрими словами на адресу нашої, як Ви пишете, газети "Вісті Ковельщини", а також її редактора. Відчуваю, що писали щиро, бо знаю Вас давно і вірю кожному Вашому слову. Щоправда, не впевнений, що заслуговую аж такої високої оцінки свого журналістського доробку, бо працюю не заради слави, а за велінням совісті, яка не може мовчати у час, коли важко моїм землякам, всьому українському народові.
Скажу щиро: я б із великим задоволенням творив би оди й панегірики минулій і сучасній владі, якби вона забезпечувала навіть не європейський, а більш-менш пристойний рівень життя людей. На жаль, і колись, і тепер ці люди в переважній більшості своїй ледве зводять кінці з кінцями, про що Ви досить промовисто розповіли у листі до редакції. При цьому влучно зауважили, що найбільше страждають ветерани – і війни, і праці, і національно-визвольного руху.
Нещодавно під час проведення Дня передплатника у Любитові почув від однієї з жінок, котра пережила і побачила на своєму віку чимало, такі гіркі слова:
– То що ж нам робити? Брати вила і йти штурмувати Верховну Раду? Адже пенсія мізерна, а все дороге і нам, пенсіонерам, не доступне…
Що я міг сказати у відповідь? Тільки одне: ми писали і будемо писати про важке життя українців сьогодні, прагнули і будемо прагнути донести правду про сумні реалії сьогодення до власть імущих.
Біда, однак, у тому, що журналісти б'ють на сполох, наводять кричущі факти корупції у вищих і нижчих ешелонах влади, називають конкретні прізвища винних у ситуації, що склалася у державі, але реакції на їх виступи – нуль цілих і нуль десятих.
Як зауважив нещодавно в телепередачі "Шустер-лайф" відомий політичний і громадський діяч, видавець і публіцист Дмитро Гордон, ніякої реакції на критичні виступи ЗМІ нині немає. Влада зайняла вигідну для себе позицію: свобода слова формально в Україні існує, а фактично ефективність цієї свободи нікчемна.
Як приклад, можна навести корупційні схеми, які існують в Національному банку України і про які не говорить або не пише тільки лінивий. Дійшло до того, що на ряді телеканалів оприлюднені фрагменти прослуховування телефонних розмов заступниці голови НБУ з "клієнтами", котрі неспростовно доводять: в головному банку країни безбожно крадуть, підриваючи цим самим фінансові й економічні підвалини держави. І що? А нічого – на Олімпах київської влади мовчать, ніби у рот води набрали.
Тому, Валентино Володимирівно, Ваше побажання відродити рубрику "Слідами наших виступів" правильне, але в теперішніх умовах, абсолютно нереальне. Не ті часи. Це колись на критичний виступ газети згідно з вимогами законодавства слід було негайно відповісти або керівнику, або його заступнику установи чи підприємства, повідомити про вжиті заходи, а тепер, в кращому випадку, той керівник (бізнесмен, олігарх, злодій, хабарник) прочитає написане і посміється. В гіршому – подасть до суду, виставивши "рахунок" за завдані "моральні" і "матеріальні збитки".
Мало того: журналісту, котрий одважується критикувати владу, можуть ще й "пришити" політику: мовляв, розхитує політичну стабільність, служить інтересам Москви, задіяний в операції "Шатун" і т. д., і т. п. Хоч, на мій хлопський розум, ніхто так не служить Москві, як наші вітчизняні товстосуми, які своїми злочинними діями компрометують і державу, і її керівництво.
Видно, неспроста. Міжнародний валютний фонд призупинив співпрацю з Україною. У ньому сидять, вибачте, не дурні: вони добре бачать, як безбожно розкрадають кошти, котрі б мали іти на оздоровлення економіки, а потрапляють в кишені махінаторів і шахраїв. Задекларованих ними сум на рахунках і в готівкових "кишенях" вистачило б, мабуть, не на один Державний бюджет країни.
Ви пишете: "На мою думку, наша газета "Вісті Ковельщини" теж якоюсь мірою здійснює соціальний захист ветеранів духовно, стоїть на варті їхнього життя, добре розуміючи ті проблеми, які нині стоять перед ветеранами".
Можу Вас запевнити, шановна Валентино Володимирівно, що ми й надалі будемо це робити, бо чудово розуміємо: всім кращим, що маємо сьогодні, ми завдячуємо ветеранам війни і праці, "дітям війни", учасникам партизанського руху і національно-визвольної боротьби. Це вони в роки Другої світової захистили мир і свободу для рідного народу, а після її закінчення відбудовували народне господарство, недоїдали, недосипали заради того, щоб їх діти, онуки й правнуки жили краще.
Зрештою, зроблене, збудоване й створене руками ветеранів ще й сьогодні допомагає нам вижити, не опуститися на саме дно. Бо, як не прикро говорити, нині чимало політиків і урядовців не стільки будують, як руйнують.
На завершення хочу висловити сподівання на те, що добрі слова, які висловили на адресу моїх колег, поділяють всі члени районної ветеранської організації, як, зрештою, і міської, про яких ми постійно пишемо. А найкращим підтвердженням цього буде передплата "міськрайонки" на 2017 рік.
Адже, як ми часто кажемо, "Вісті Ковельщини" – газета для Вас і про Вас!
З найкращими побажаннями –
Микола ВЕЛЬМА.
Р. S. Як не прикро про це говорити, але останні події, що відбуваються в Україні, підтверджують висловлене мною раніше припущення про свідоме нищення вітчизняної інформаційної сфери київською владою і ворожими демократії силами. Про це, зокрема, свідчить проблема паперу в країні для друкування газет. Якщо раніше паперове виробництво успішно функціонувало в місті Жидачеві, то згодом тутешній паперово-целюлозний комбінат "прихватизував" один з відомих олігархів, котрий довів його до руйнування (думаю, що свідомо).
Певний період часу українські поліграфічні підприємства і редакції газет використовували російський папір. Нині постачання його звідти в силу відомих причин припинено. Є спроби закупити папір за кордоном, який можуть використовувати далеко не всі друкарні. Виникла реальна загроза припинення випуску газет, в тому числі й на Ковельщині.
Чи варто нагадувати про те, що дана ситуація – на руку відвертим і прихованим ворогам української преси? В той час, як російська влада виділяє астрономічні суми на підтримку своїх ЗМІ, наші "слуги народу", галасуючи про інформаційну безпеку, фактично своїми руками її знищують, затіявши в період війни на Сході країни так зване роздержавлення і посадивши на голодний "пайок" пресу.
Як тут стриматися і не сказати модне тепер слово: "Ганьба!"? Тільки ж чи почують його в Києві?..
М. В.
Залишити коментар