Ветерани вдячні журналістам"Браво, Вельма, браво!", – захотілося сказати, коли прочитала нотатки редактора під заголовком "Сучасна влада: від Бога чи диявола?" ("Вісті Ковельщини" від 10 листопада ц. р.). Так, Миколо Григоровичу, зачепили Ви за болючу рану людей. Ось уже декілька днів це підтверджують телефонні дзвінки ветеранів. І ще додають: ось якби почула це влада в Києві! Але, звичайно, не чує, бо за гонитвою збагачення наші державні мужі втратили не тільки совість, але й усі людські якості.
Найбільше болить за найменш захищених наших ветеранів. Такої зневаги, принизливості, непотрібності, образливого ставлення до людей, які заслуговують на увагу, чуйність, суспільство ще не знало. І, звичайно, подібне ставлення до ветеранів нічого доброго не принесе. Бо коли не поважати своєї історії, не цінувати її будівничих, то хіба можна збудувати щасливе завтра? Навіть заповідь Божа гласить: "Шануй батька свого і матір, добре тобі буде і довго житимеш на Землі". Але наших "слуг народу" це не цікавить.
Сьогодні всім тяжко, але молодь за пошуками хліба насущного для себе, сім'ї виїжджає за кордон. А пенсіонерам, хворим куди подітись, де шукати порятунку? Як звести кінці з кінцями, отримуючи мізерну пенсію? Ставлення до пенсіонерів в Україні ганебне – ми є ніби тягарем для київської влади. А це люди з великим життєвим досвідом, мудрістю, вмінням, багатими знаннями, які так багато зробили для нашої держави. Вони вміли жити і виживати. Бо на їх життєву долю випало чимало випробувань, але не зламались, пройшли крізь голодомори, жахи війни, відбудову.
Чому сьогодні вони повинні принижуватися? Хоч їм ніколи не було легко, але те, що відбувається нині, перейшло всі "межі". Можливо, ветеранам не так уже болить низька пенсія, як страшна незахищеність – насамперед, перед законами. Для прикладу можна сказати, що із Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виключено без пояснень багато пунктів, які гарантували соціальний захист отого "золотого фонду" України, які здобули Перемогу у роки Другої світової війни. Те ж саме зроблено із Законом України "Про соціальний захист "дітей війни".
Мізерні пенсії, астрономічні ціни на ліки, ще дорожча медицина, високі комунальні послуги, а ціни на продукти ростуть не по днях, а по годинах. Уряд же нам говорить: "Потерпіть, затягніть паски!", а самі порозтягували "паски" свої на великі заморські палаци, туго набили чемодани грошима, забиваючи нам голови псевдореформами.
Але старі рани тільки ниють, а нові нестерпно болять. Біда в країні: триває війна, гине молодь – майбутнє України. Горе сім'ям, родинам, батькам. А владі? Вона нічим не гребує. Мабуть, нема в районі такої людини, яка б не стала волонтером. Хворі, старенькі вносили хоч яку часточку для армії, відриваючи від себе декілька копійок. Страшно подумати, усвідомити, іноді не віриш почутому в новинах, які мільйонні статки у чиновників, а майже на кожній сторінці газет – прохання: "Допоможіть на операцію дитині або солдату". Сто разів з Вами, Миколо Григоровичу, згідна – влада не від Бога.
У Мирослава Дочинця є такі рядки: "Не раз я подивлявся живучості українців, не раз схиляв голову перед їх працьовитістю, а скільки разів плакав над безпорадністю різних їх вождів і проводирів".
Чомусь згадалась стаття Миколи Вельми за 11 серпня ц.р. "Яку державу ми збудували і чи спроможні її захистити?". Ще тоді Ви передбачили цей час і написали:
"…допоки влада створюватиме сімейні клани в парламенті, гребтиме "під себе" все рухоме і нерухоме майно, що іще залишилось в країні, ділити і переділювати фінансові потоки, добра не буде…". Так і сталося: добра нема.
На мою думку, наша газета "Вісті Ковельщини" теж якоюсь мірою здійснює соціальний захист ветеранів духовно, стоїть на варті їхнього життя, добре розуміючи ті проблеми, які нині постали перед ветеранами.
Звичайно, виступи Миколи Григоровича на сторінках газети схвально сприйняті людьми. Це – те, що сьогодні хвилює кожного не тільки в районі. На мою думку (а я маю право на свою думку), стаття внесла новий струмінь в газету, і це сприятиме підвищенню її авторитету.
І про газету.
Кажуть: "Без світла нема життя, без солі нема смаку, а без друкованого слова, без газети нема світла". Ось і "Вісті Ковельщини" є тим вогником-промінчиком, що "освітлює" нас своїми новинами.
Саме звідси – моє ставлення до газети. Ми не задумуємось, чи є хліб, вода в домі. Ми думаємо, коли цього нема, то чому? Так і газета, коли не принесе листоноша в певний день, зразу – чому? Я пам'ятаю той час, коли додому робили передплату на добрий десяток періодичних видань. А на роботі було більше 30 назв газет і журналів. Але в цьому розмаїтті, в першу чергу, до рук брали свій "Прапорець". Про “міськрайонку” не можна говорити добре чи погано, бо вона своя, наша, і цим сказано все. Особисто знаю людей, які друкуються, про яких пишуть. З багатьма нашими земляками завдяки газеті познайомилась, з ними приємно і нині спілкуватись. Це, наприклад, О. Чабан, С. Сандар, Н. Федорук та багато, багато інших.
На шпальтах газети – миті щастя, суму, біль душі, особисті життєві історії. Все це сприймаю серцем. Відрадно, що газета постійно експериментує, міняє рубрики, відчуваючи пульс нашого життя. Звичайно, сьогоднішні політики дуже часто борються одне з одним. Інформація про такі пристрасті подобається не всім, але це ж – наш сьогоднішній день, і кожний має свою думку.
Зберігаю багато газет старих років, наче історичні реліквії. Коли читаю про щось нове, згадую колишні часи, порівнюю, роблю свої висновки. Подивишся, як зруйнували і далі руйнують нашу промисловість, сільське господарство, серце кров'ю обливається, адже без економіки ніяке поліпшення життя неможливе. Однак очільники держави про виробництво майже не говорять – їх більше цікавлять посади, гроші, кредити МВФ.
Однак, як-то кажуть, минулого не повернути. Змінюються влади, події, люди, увесь світ. Змінилася і наша газета. Пишу "наша", бо колись одна жіночка сказала, що вона читає кожен номер буквально від заголовка і до кінця – "Редактор Микола Вельма". І нема тут нічого недоброго, зайвого – все наше і про нас.
Дійсно, в газеті знайдеш відповіді на будь-які запитання: як садити, доглядати, пекти, варити, лікуватись тощо. Завжди цікаві "Літературна вітальня", новини спорту, культури, освіти, медицини, політики. Загалом все, що цікавить нас. Ось колись, пам'ятаю, була рубрика "Запитуйте – відповідаємо" і "Слідами наших виступів". Можливо, варто подібне й нині практикувати?
За останні роки газета пережила ряд серйозних випробувань, фінансових труднощів. Пам'ятаю роки, коли наша Україна ставала на шлях розбудови Незалежності, скільки було течій, партій, рухів, поглядів, але "міськрайонка" вижила, пережила багатьох політиканів-популістів.
Нині триває передплата на 2017 рік. На Волині, в Україні стільки видається періодики, що й не перерахувати все, не прочитати. Кожне видання по-своєму цікаве і намагається захопити читача і змістом, і доступною ціною. За окремими виданнями стоять багаті чиновники, грошові партії, тож їх здешевлюють, роблять більшими форматами. А наша "міськрайонка"?
Можливо, і ціна не неї не під силу багатьом, але ж вона – наша і для багатьох, особливо пенсіонерів, є справжнім джерелом місцевих новин. Ми звикли до неї, і з нетерпінням чекаємо кожного номера, аби знайти для себе щось цікаве чи просто прочитати розповіді про своїх земляків. Саме з газети іноді пізнаються люди.
Колись, пам'ятаю, ми з Валентиною Остапчук побували на заході в одному із сіл району. І приємно, що коли запросили до слова Валентину Іванівну, присутні радо зааплодували їй за "Невигадані історії", які дуже полюбляють читати.
Нещодавно я проаналізувала, які видання читають члени районної ветеранської організації. На мій подив, більшість передплатників "Вістей Ковельщини" – мої любі ветерани. Навіть у Голобському відділенні зв'язку основними передплатниками є пенсіонери, хоча у селищі проживає і працює багато вчителів, медиків, працівників установ і організацій.
Тож і хочеться, щоб газета більше інформувала про зміни в соціальному захисті пенсіонерів різних категорій, зміни в Законах (маю на увазі матеріально-побутове забезпечення, транспортне обслуговування, медичне забезпечення). Одним словом, слід давати необхідну інформацію про зміни в законодавстві щодо покращення життєдіяльності людей старшого покоління.
Миколо Григоровичу, завдяки Вашій невичерпній енергії, глибокому розумінню проблем життя ковельчан, принциповості і надзвичайно великому журналістському таланту, професіоналізму Ваших колег наша газета матиме підтримку у вдячних передплатників й прихильників газети, які глибоко шанують усіх Вас.
Вам і всьому колективу хай щастить, хай не міліє джерело Ваших планів, ініціатив, творчої енергії!
Здоров'я і щастя Вам!
Валентина СІЧКАР,
голова районної ветеранськоїорганізації, громадський дописувач газети "Вісті Ковельщини".
Залишити коментар