Літа вже добігають до сотні...Розповідь моя — про добрих і щирих душею людей, які живуть і трудяться у нашому невеличкому селі мальовничої Ковельщини — Битні.
"Аж 96 літ накувала мені зозуля", — розповідає місцева довгожителька, моя хрещена мати Євгенія Кирилюк (на знімках).
Народилась вона в багатодітній сім'ї, де дев'ятеро дітей виховувалось. Дівчина була останньою. Так склалось, що мати рано й раптово померла, проживши всього 32 роки. Наймолодшій Євгенії тоді якраз виповнилось 10 тижнів.
Із сльозами на очах згадує бабуся тепер ті важкі часи. Каже, що прийшли “мадяри”, забрали корову і повели в Мельницю. Мати тоді на другий день босоніж, лише в одних чунях пішла за годувальницею (а був же останній місяць зими). Та корову не віддали, бо вже зарізали. А мама простудилася, і через два тижні пішла із життя.
"Мене, з розповідей тата, хотіли забрати, але він не віддав. Щоб якось втихомирити, давали мені клаптик тканини, де була загорнута замість цукру сіль. А я від голоду мусила смоктати і те", — каже бабуся.
"Батько на той час робив їздовим в одної пані, а до нас приїжджала мамина сестра. Ось так і по-маленьку виживали", — продовжує далі.
Через рік батько оженився, мачуха була теж з дитиною. Згодом в них народилось ще двоє спільних. Друга мати була дуже доброю, ставши для великого сімейства рідною. Та голод не покидав родину, адже багато було всіх.
"Варили борщ із лободи та кропиви, щоб вижити", — розказує із щемом в серці Євгенія Кирилюк.
"Коли стали колгоспи, мене обрали ланковою. Працювалося важко. Отримували трудодні, за які майже нічого не платили", — розповідає пані Євгенія.
За словами співрозмовниці, вона двічі за життя "помирала". Перший раз, коли ще в дитинстві понесла до ставка одяг прати (крейдою, глиною), та й посковзнулась на перекладині. Люди витягли дівчину майже неживу, та, на щастя, вдалось врятувати. Другий раз теж ледь не загинула, коли горіла сушарка.
Згодом Євгенія вийшла заміж. Та щастя було нетривалим — чоловік невдовзі помер. Бог діток не дав. Живе тепер одна, хоч до оселі завжди заходять знайомі, сусіди.
В моєї мами хрещеної хороша пам'ять, добрий зір (окулярами не користується). Ще й клапоть городини вона обробляє самотужки. І в хаті в неї завжди чисто.
Євгенія Минівна ходить до церкви, просячи у Всевишнього сил й здоров'я, дякуючи за кожен прожитий день. Живе — без телевізора і радіо, але завжди у курсі всіх подій.
"Я живу завдяки чуйним та добрим людям, які завжди мене підтримують, зігрівають душу добрим словом", — зауважує бабця.
З вдячністю відгукується Євгенія Минівна про фельдшера Юрія Юрчука.
"Він не тільки хороший лікар, а й гарний сусід, в якого "золоті" руки. То розетку мені відремонтує, то електроплитку полагодить", — розповідає пані Євгенія.
Щире "спасибі" бабуся адресує і соціальному працівнику Оксані Лисюк, яка турбується про таких, як вона.
"А сусідка Валентина Лисюк стала для мене донькою, щодня мене навідує, допомагає", — говорить Євгенія Минівна.
Тож від себе особисто хочеться додати лише одне: хай не міліє криниця людської доброти, а світ не бідніє на хороших людей!
Бо коли в нашому селі живуть прості душею мешканці, здатні завше прийти на допомогу, то наш милий серцю куточок буде й надалі процвітати, примножуючи духовні багатства Ковельщини й всієї нашої з вами матінки-України!
Марія КУЗЬМУК.
Залишити коментар