Знайшов жінку для... сусідаМарина з Ігорем познайомились через газету, в якій було надруковане оголошення "самотнього серця". Зідзвонились, зустрілись, а через місяць-другий Марина перебралась жити до Ігоря, який мешкав у сусідньому районі.
Розписуватись не стали, вирішили пожити, не зареєструвавши шлюб, як це тепер модно. Марина навела лад в хаті й на городі: квітник квітує, на кухні парує, пирогів напече, борщику смачного зварить — одним словом, господиня. У неї все в руках горить, до роботи не лінива. Вдівець-холостяк, що жив по сусідству, заздрив Ігорю, що той таку хорошу господиню знайшов.
А Марина все старалася у всьому догодити коханому. Раненько встане, снідати подасть, бо той казав, що їде мотоциклом у сусіднє село працювати — на пилораму ліс різати.
З часом сусідська баба Ганна стала підказувати Марині, який її милий-чорнобривий: "Він жодної молодиці не пропустить. Його все село знає, тільки ти не знаєш, бо ти чужа, дитино, не тутешня. Та й ніхто не хоче тобі правди казати. А мені тебе шкода, що ти тут отак стараєшся, а він волочиться за чужими спідницями".
Марина стала задумуватись: "А, може, й правду баба Ганна каже?". Адже Ігор приїжджав з "роботи" завжди пізно ввечері. Не скандалив, не бив — хвалив, що така роботяща у нього господиня. А сам помиється і швиденько спати, бо дуже втомився на "роботі". В серце жінки поступово закрадався сумнів щодо його походеньок, та вона все мовчала.
Одного разу Марина зібралася прати одяг Ігоря, і в кишені куртки знайшла мереживну білизну, таку, як на дівицях з модного журналу. Чоловікові не казала нічого, лише заховала в надійному місці, подалі від його ока. Вдавала, що нічого не знає і не помічає. Так тривало цілий місяць.
За цей час Ігор навозив аж 10 штук інтимної білизни. "Пропажі" він не помічав, бо ж хіба тепер білизна — якісь самі шнурочки, та й місця в кишені мало займають. Позбирала Марина ті "гостинці" в пакет і думає, що ж робити далі? На поміч прийшов сусід-вдівець, який жив з донькою-школяркою та матір'ю.
— Слухай, Марино, ще довго твій Ігор буде їздити "по заробітках"? — спитав небайдужий Сергій.
— А хіба що? — відповіла стривожено жінка.
— Сідай зі мною у машину, я відвезу тебе до Ігоря на "роботу" і покажу, на якій "пилорамі" він працює.
Марина погодилась, не задумуючись. Сівши до Сергія в "Москвич", поїхали в сусіднє село.
Прибувши на місце, приховали машину й і крізь затемнені вікна автомобіля спостерігали за хатою, де мав би бути Ігор…
Аж ось він вийшов з хати на дорогу до криниці. Набрав води й пішов назад у двір. А ще через трохи загуркотів мотоцикл, і до Ігоря, на заднє сидіння, поспішила вмоститись… коханка.
— Куди зібралася, хазяйко? — спитала сусідка через дорогу.
— Поїду в райцентр на базар, курчат привезу, — радісно защебетала та, притулившись до Ігорової спини. Загуркотів мотоцикл, піднявши куряву за собою, і швидко зник з поля зору.
Марина вийшла з машини, прихопивши з собою пакет з Ігоревими "трофеями", які він понавозив від коханки. Недовго думаючи, на кожній штахетині жінка порозвішувала те, що навозив "милий" додому від іншої. А ще 2 штуки залишила вдома — поклала в порожню каструлю, щоб мав чим "повечеряти", як з "роботи" повернеться...
Сільські жінки гнали в обідню пору корови на пашу і все позирали на ворота, на яких рівним рядочком "красувалась" білизна господині. Одні хитали головами, а інші плювали на землю і щось про себе говорили.
Марина того дня перебралась жити до Сергія. Разом тепер доглядають стареньку матір та годують донечку-школярку, яка Марину називає мамою. А Ігор із заздрістю позирає щодень на сусідове подвір'я, де хазяюють Марина з Сергієм, і вимагає могорич за те, що той у нього "вкрав" жінку. На "пилораму" вже не їздить, бо "прославився" на всю округу.
Галина Оліферчук.
Залишити коментар