Повідомлення в номер / Зріднило щастя і горе

Зріднило щастя і горе

Ми з подругою Анею працювали на фермі в с. Кривлині Ковельського району. Невдовзі Анна вийшла заміж у сусіднє село Рудку-Миринську за Олексія Тарасюка. Незабаром народила трьох синів Василя, Миколу та Сергія. Згодом чоловік помер, так і залишилась сама. Всього в житті було…

Старший Василь проживає у Ковелі. Коли у нього народився син, то назвали малого на честь дідуся Олексієм. 

Ріс Альоша всім на радість. Парубком пішов служити в армію, а, повернувшись, одружився. Незабаром у молодої сім'ї народилась донечка. Та недовго раділа сімейна пара щастю. 

Забрали Олексія на війну захищати Україну від російських агресорів, на якій загинув. А йому б ще жити й жити, кохати дружину, любити донечку, але безжальна війна забрала від дружини – чоловіка, від донечки – молодого татуся.

Та от знов непоправне горе у Києві (показували по телебаченню). Поховали молодого солдата Дениса Денисюка. Його мама Людмила Яківна – жителька нашого села Кривлин, працює у Києві в сфері медицини. 

Чоловік Людмили помер декілька років тому. Залишилась з сином, якого дуже любила, оберігала, всю свою материнську любов віддавала, але не вберегла – пішов захищати Україну і загинув. Як важко все те пережити, перенести, знаючи, що вже ніколи єдиний син не переступить поріг рідного дому! 

Зичу всім матерям, чиї сини загинули на війні, захищаючи нашу державу, міцного здоров'я, щастя, благополуччя. Хай буде мир! Кріпіться, матері, кріпіться! 

Я прочитала цей вірш у 2014 році й вивчила його напам'ять. Тепер хочу присвятити його нашим солдатам, які загинули від рук російських окупантів, захищаючи свою країну.

Герої не вмирають

Не плачте, любі мої рідні,

Хоч важка охоплює печаль.

Був я сином України гідним,

Та пішов у незбагненну даль.

Сам Господь мене туди

 покликав

Та забрав мене на небеса.

Тут ангели і всі святії,

Тут вічний спокій і краса.

Я у Бога прошу молитвою,

Щоб тяжкий Вам пом'якшив

 удар,

Не тужіть і не плачте, мамо!

Я до Вас усміхаюсь з-за хмар.

Осінь прощається 

з листопадом,

Вже зима ступила на поріг,

Замітає білим снігопадом

Сотні ще не пройдених доріг.

Та коли зацвіте все навколо, 

Повернуться птахи навесні,

Не топтати мені більше рясту –

Я метеликом прилечу  уві сні.

Обніму сестричку й дружину,

Поцілую матінку свою,

Пригорну до серця свого 

сина –

Всіх, кого на світі я люблю.

Ви за мною тужите, я знаю,

Ваші сльози ріками течуть,

Вірте, що Герої не вмирають –

Вони вічно на небесах живуть.

Євгенія Білець.

с. Кривлин.

Від Майдану до Донбасу

Іванці Ворошелюк

(скрипальці із Володимира-Волинського)

Тоненька дівчина. Розмаяне волосся.

Немов бокал – це скрипка у руці.

А в музиці – потовчене колосся...

А в музиці – поранені бійці...

Майдан і скрипка – це не порівняти,

Донбас і скрипка – це не зрозуміть.

Мелодія ридає, наче мати,

Якій вже сина дома не зустріть.

Нам гуркіт танків поки тільки

 сниться,

І ще війни ме зрозуміли суть.

Невже ота крива Кремля

 правиця

Світ зможе навпаки 

перевернуть?..

“Неуважаемый и не товариш,

 Путин,

Я вам скажу, презренья не тая,

Вьі шантажист такой же, как

 Распутин.

Его убили, видимо, не зря.

Как правильно сказал вам

 Маяковский,

Москаль, на Украину зуб не

 скаль!

Вы – Ирод, хоть зовут вас царь

 московский,

У Ирода какая уж мораль?..”

А скрипка знову душі нам

 тривожить,

І по Тисині кача все пливе.

Чи, може, нам усе наснилось?

 Може...

І той солдат загиблий 

ще живе...

Іваночко! Не треба про

 «Тисину»,

Хай в наші душі не вповзає

 страх,

Хай кожна мати зустрічає сина,

А скрипка грає вальс на

 весіллях!

Галина УШАКОВА.