Блаженні чисті серцемПотаємне
Існуючий у русі земний світ можна сприймати по-різному. В когось він сірий, захмарений, без Сонця і радощів. В іншого – світлий, позначений удачею, заповнений творчим діянням.
А поруч – третій: жорстокий, з горем і болями, з вадами тіла й обмеженими можливостями руху. І дивна закономірність являється нам – ці люди наполегливо розганяють хмари, випромінюють життєдайні іскринки з очей, розпалюють навколо себе багаття цікавих, доброчинних і корисних справ. Вони наповнюють навколишній життєвий простір Христовою любов'ю і є прикладом для нас, здорових.
Прелюдія перед сповідальнею
Здавалося, моя зустріч з Даніеллою Кіраль була випадковою. А, може, й ні. Як писав Булгаков, у цьому світі ніщо не відбувається просто так.
Ти спіткнувся і впав, порізав палець чи потрапив у стихію якихось негараздів – знай: це знак, що попереджає тебе і спонукає до позитивного навернення. Зупини свій хаотичний рух, пороздумуй, і ти побачиш, скільки накопичила твоя нікчемна душа гріховних вчинків, серед яких – осуд, гординя, марнославство, образи на ближніх, зло, обман, зрада тощо.
Ось так Хтось невидимий з Небес нагадує нам про навернення до Бога.
Даніелла – тоненька соломинка, з іскринками в очах, із граціозною поставою сидіння на стільці й з безтурботним веселим сміхом нагадує казкову принцесу. У ній не побачиш психологічного зламу, ознак хворості та відчуття болю, який присутній в тілі. А в неї – ДЦП, І група (!) інвалідності з дня народження, який ускладнений психічними та тілесними травмами на шляху земного життя.
Вона живе під покровом Господа і, розуміючи свою земну місію, виконує Його настанови.
Її сповідь – як чиста джерельна вода, як промінь весняного Сонця, котрий проникає у душу. В цій невимушеній розмові ви не почуєте образи, осуду чи ознак помсти.
Вслухаймося у сповідальну мелодію зраненої душі Даніелли.
Випробування перше: Господня ласка
Господь подарував мене моїм батькам у велике свято – на Успіння Пречистої Богородиці Діви, але коли тато дізнався, що я народилася хворою, залишив нашу родину. Боже Провидіння завжди супроводжувало мене, і я мріяла, щоб і в мене був тато, як і у всіх дітей. Моїм вихованням займалися бабця й мама.
Дитячу мою мрію Ісус сповнив. В нашу родину прийшла людина добра і співчутлива, котра прийняла мене як рідну доньку і без жодного вагання попросила руки на благословення у моєї бабці, щоб одружитися з мамою. Я його називаю "татом". До школи, в перший клас, мене привели батьки, і я була дуже щаслива.
Наступний дарунок від Ісуса – це моя сестра Стелла, зірочка нашої родини, і бабця Ольга, яка стільки любові й старання вклала у моє духовне формування.
Випробування друге: перемога Божої справедливості
2005 року після важкої хвороби (пухлина мозку) померла моя бабця. Це для мене був шок і перший стрес. Бабця в нашій родині була "всім і вся" – добротою, смиренням, любов'ю, жертовністю. І в один момент наш будинок перетворився на пекло, бо дідусь Кароль, повна протилежність бабці, хотів керувати всіма на свій спосіб.
Щоденні сварки з моїм татом Сергієм, виклики міліції щоби дискредитувати вітчима різними брудними кляузами, суди… Мені здавалося, що це ніколи не закінчиться. Коли приходив вечір, я тихо серцем молилася, а моє немічне тіло від страхів і криків завмирало. Таке було відчуття, ніби мене розчавлювали.
Рідний дідусь (я його не засуджую) для того, щоб відсудити частину будинку в моїх батьків, відправив мене до Львова в психлікарню, на медико-психіатричну експертизу, з мотивацією, що я "ненормальна" і треба мене відправити в спецзаклад. Це також вплинуло, певною мірою, на мій психоемоційний стан. Але Божа справедливість перемогла. Дідусь переїхав в інше помешкання на квартиру, а я молю Господа про його навернення.
Випробування третє: цілюща сила молитви
Мої батьки – мама Ольга і тато Сергій – роблять все можливе для мого оздоровлення, щоб не відчувала я загострення тієї чи іншої хвороби. Для реабілітації я відвідувала іпотерапію.
В 2012 році 19 травня я впала з коня. Цей випадок мене повністю вибив з колії. Я стала падати, ідучи по дорозі, на рівному місці через боязнь твердої поверхні.
Хоча за ці останні чотири роки мого життя було багато моментів не дуже втішних, я дякую Богові за все. Молитва для мене – це подих, без якого неможливе життя. Мені здається, що коли б я не помолилася ввечері, то б не змогла заснути. Молюся, вишиваючи бісером ікони і картини вдома, по-можливості, виконую посильну для мене роботу.
Дякуючи добродіям, я була в 2015 році на ІV зустрічі в Меджугор'ї (містечко в Боснії та Герцеговині, що уславилося об’явленням Божої Матері) для людей з особливими можливостями. В оазі миру і любові просила Ісуса і Марію, щоб мир і благодать запанували в нашій родині, щоб ми всі разом ходили до Церкви і приступали до Святого Причастя. Також благала Марію, що бажаю, щоб Вона, Цариця Миру і Любові, дозволила мені приїхати ще раз, з мамою, бо словами передати важко те, що там відбувається з кожним....
(Продовження читайте на шпальтах видання).
Ось така публічна сповідь юної двадцятисемилітньої принцеси Даніелли Кіраль. Вона сповнена жаги до життя і є прикладом для тих, хто в здоров'ї і доброті ламається й падає сухою тріскою на смітник. Цей внутрішній світ, вразимий недугою, є маленьким подвигом для наслідування.
Воістину Блаженні чисті серцем і помислами своїми!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар