Маньчин "карцер"Манька з Василиною жили через дві хати. Коли кому що треба було – то ходили одна до одної, як до себе додому. Треба Маньці сапку позичити – зайшла в хлів до Василини і взяла, бо знає, де що лежить у куми.
Треба Василині яблук на компот – побігла до Маньки у садок: назбирала у фартушок, бо ніхто ніколи ні в кого не питав дозволу. Але так було до пори до часу, аж поки Василинин чоловік не став потроху підскубувати Маньку та "підкидати" їй жартівливі словечка. Та й вона сама стала все частіше бігати до кума за поміччю у всякій дрібниці.
– Ой, куме, пособте-но мені те й те зробити, бо мій ледацюга вже налигався з самого ранку, – щебетала Манька.
Хіба відмовиш кумі? Та й по селу пішов поголос, що Василинин Іван "крутить" шури-мури з кумою.
– Ой, дочко, що ж то робиться, га? – торохтіла стара мати Василини. –То він прийшов у мою хату в приймаки і ще буде комедії всякі строїти? Ні! Цього я не допущу! Я йому покажу!
І мати з дочкою придумали план, як провчити залицяльницю.
Теща засіла, як партизан в засаді, в курнику, а Василина сховалася в кукурудзі. Сидять і ждуть. Аж ось і Манька йде до них. А вона частенько забігала з відром по воду, щоб занести гусям, що паслись за городом. Поставила відро біля колодязя, а сама побігла в туалет.
Тільки-но Манька встигла зачинити за собою двері туалету із середини, як Василина миттю вискочила з кукурудзи, що росла поруч, і накинула защіпку знадвору. Аж тут і теща Іванова вискочила з курника. Вдвох з дочкою підійшли ззаду до туалету, та й пхнули його на землю. Туалет дерев'яний – ваги великої немає, та й для двох розлючених жінок він видався зовсім легкий. От і впав ницьма; дверима до низу. Хоч би й хотів вилізти, то не вилізеш.
Манька наробила галасу на всеньку вулицю. Але в зачиненому туалеті її ніхто не чув. Там вона пролежала добрих зо три години, бо "невільницю" не випускали на волю. Василина виказала кумі все, що було на умі, давши емоціям волю. А та просила і клялася, що навіть не гляне в бік кума.
Івана в той час вдома не було (поїхав у сусіднє село до брата), тож Василина з матір'ю торжествували "перемогу". Надвечір приїхав додому Іван. Поставив у дворі мотоцикл та й побіг по нужді за хлів. Дивиться, а туалет чомусь лежить перекинутий. Прийшлося кликати на поміч Маньчиного чоловіка.
– Ой, куме, ходіть-то пособите звести туалет, бо чогось упав на землю, – торохтів Іван.
– Та ж і вітру не було. Чого б це він мав упасти? – дивувався чоловік Маньки, мовчки шкандибаючи за кумом. Куми швидко звели "архітектурну" споруду і поставили на місце. І яким же було їхнє здивування, коли, відчинивши двері, вони побачили заплакану Маньку.
– А ти чого тут сидиш? – спитав її чоловік.
– Тебе чекаю.
– Ну, що дочекалася? То ходи додому, поговоримо.
І, давши доброго стусана по плечах, погнав городами дружину додому. З того часу Манька більше ніколи не кликала кума на поміч і не ходила у його двір по воду.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Залишити коментар