Сповідь душіЯків Лавренко в письменництві не новачок. З-під його пера вийшли у світ прозові книги: "Пробуджений сквер", "Вибір", "Жили не так", "Чуєш, брате мій", "Життя його не зламало, або Живе Україною", "Боротьба за незалежність української нації на Ковельщині". Друкувався в місцевих періодичних виданнях та в альманасі "Перевесло" Ліги українських письменників ім. Павла Чубинського, членом якої він є.
І ось – нова “ластівка”: збірка поезій під значущою назвою "Написані життям".
Шановний читачу, взявши до рук цю гарну, з українським мереживом на обкладинці книгу, зверни увагу не на технологічні прийоми віршування, а вникни в суть душевних та сердечних складових сповідального єства автора. Саме там віддзеркалюються біль за долю України, соціальні та психологічні аспекти взаємовідносин в суспільстві, захоплення чарами волинської природи і … закоханість!
З огляду на толерантний, врівноважений, принциповий характер автора, тут читач відкриє для себе невичерпну криницю почуттів і цікавих образів. Вони – наче дорогоцінне каміння, яким можна оздоблювати, прикрашати наше українське буття.
Відкриймо сторінку навмання:
"Слава Україні!" – з трибуни
лине,
З трибуни Верховної ради.
Хіба не зрадієш, як мовлять
слова,
Що ховали колись у
"гебістські" шухляди?
Сьогодні так важливо нагадувати, що найвагомішим досягненням Незалежності є демократія, в якій присутня свобода промовляти, віршувати та утверджувати українство.
Ллється струмком поетичне слово. Звивається русло широкої ріки під назвою "Україна" і раптом спотикається об пороги кам'яні:
Не вставай, Тарасе, не
приходь,
Щоб знов не вмирати.
Зійшло Сонце над Землею,
Та хоче втікати…
Цей відчай, цей не почутий біль серця викликані реаліями сьогодення, де панує зрадницька політика влади, корупція "господарів" новітньої України, байдужість суспільства.
Так і хочеться вигукнути: "Почуйте цей заклик і наверніться до неньки вашої - України. Підніміть голови, поверніть рух від прірви!".
Бо ж:
Ми не убогі. Ми спартанці.
Убогим духом не живем.
Тримаємо напоготові шанці,
Як прийде ворог, то
зітрем.
Це – немов клятва синів країни на Сході й Заході.
Ось так сплесне мажорний акорд, і знову одягнеться у тривогу та переживання: "Панує світ моїх страждань…", "Живу з надією, борюся із собою", "Молюся Богу за поводирів своїх".
Прокигиче слово-чайка і за пам'яттю Героїв Майдану, і за мужніми героями АТО, і знов пошана злетить:
Плекайте волю, як
найбільше щастя,
Будемо єдині, то усе нам
вдасться…
А поміж тими тривогами:
В молоці веснянім
молодецькі вишні,
Уся Україна в вишневім
цвіту.
Наче наречені, усі разом
вийшли,
Стоять біля хати, молодого
ждуть.
І ще:
Зимова казка біла-біла,
Прийшла з початком зими.
На гілках ніжним пухом сіла -
Малює людям ранні сни.
А за тим:
Барвує осінь стожарами,
Що це лист – кольорів
мережа.
Тепло з холодом ходять
парами,
Птахів відлітання прощальна
пора.
З таким тонким відчуттям рідної природи не можна не бути закоханим.
Ми не знаємо мелодії кохання далекої юності Якова Яковича, але який дивний спів злітає із струн пофарбованих сріблом літ! Вслухаймося:
Буду гріти тебе своїм
серцем,
Цілувати і плечі, і шию.
Губи милі - твої медобори
Я своїми устами зігрію.
О, ці дивні ніжності! Вони зворушують:
Зіронько прекрасна, що зійшла з небес
Ти є найкраще чудо із
чудес…
Та закоханого автора не спинити:
Розчешу кожну волосинку,
Перецілую кожну поодинці.
Заберу болі сльозогінні,
Заплету коси у тихій
хатинці…
І раптом, як вибух грому серед почуттів найвищих:
Не надихаєш більше…
Не надихаєш. Втомила
злом.
Любов спливає помаленьку,
Гребе байдужості веслом.
Вхопився за тонку нитку Аріадни і не можу кинути й вийти з лабіринтів почуттів Якова Яковича. Якась дивна магічна палітра!
Тому запрошую читача у цей дивний світ емоцій, переживань і пристрастей.
… Гортаю сторінки, а поміж вищесказаного – гумористично-сатиричні відступи, філософські замальовки і т. д., і т. п.
Шкода, що формат газети не дозволяє подати читачу цікавого матеріалу більше. Але мусимо ще звернути увагу на інший світ Якова Яковича. З початку дев'яностих Яків Лавренко – в передовій когорті патріотів-борців за незалежність України.
Пересилюючи опір компартійної системи, він на всіх мітингах, зібраннях, на майданах і в школах пропагував Свободу, Волю і Самостійність України. Він – активіст Руху на Ковельщині. Разом з Володимиром Осіюком, Адамом Поляком, Віктором Стрижеусом, Іваном Сидоруком, Марією Хотинською, Юрієм Музичуком, Ігорем Лучком і десятками інших активістів піднімали синьо-жовтий стяг нової держави над Ковелем.
Більше, як чверть століття, не стихає його кипуча енергія. Багато з борців з 90-их відійшло на Небеса, а Яків Якович Лавренко – на посту очільника Народного руху, без зміни поглядів. Буває гірко, буває образливо, гнітить розчарування, але він не спиняє ходи. Той, хто йде, подолає шлях, де кінцева зупинка – щаслива Україна. Саме це стверджується у збірці "Написані життям".
Цю, без усякого перебільшення, унікальну книгу можна придбати в автора (контактний телефон – 3-32-73, щоденно з 20-ої до 22-ої години).
Анатолій Семенюк.
На знімку: обкладинка нової книги Якова Лавренка "Написані життям".
Залишити коментар