Пігмеї і колесо історіїСлідкувати за перебігом подій і виступами політиків Росії — заняття не для людей із слабкими нервами. Треба мати велику силу волі, мужність, терпіння, а деколи й почуття гумору, щоб у тебе не "поїхав дах" і щоб ти не втратив відчуття реальності.
Для переконаних путінців (а таких там, якщо вірити соціологам, не менше 90 відсотків) подібний стиль життя цілком нормальний і особливих запитань не викликає. Вони самовіддано вірять всьому, що кажуть у Кремлі і показують по телебаченню. Їх навіть не дивує, що вчора показували і говорили одне, сьогодні — друге, а завтра будуть показувати і говорити третє.
"Начальству видніше, — з філософським спокоєм розмірковують пересічні громадяни. — А ми люди маленькі, наше діло — слухати і підкорятися".
Іноді, коли спостерігаєш за тим, що діється за хутором Михайлівським, складається враження, що тамтешні вожді, які більше схожі на пігмеїв, та їх підопічні намагаються зупинити час, повернути колесо історії назад. І якщо головного вождя можна якоюсь мірою зрозуміти: все-таки служба в КГБ, навіть не на особливо високих посадах, дається взнаки в силу звички сповідувати застарілі догми, патякати про всесвітньо-історичну роль країни, громадяни котрої за 200 кілометрів від Петербурга чи Москви навіть уявлення не мають, як живе цивілізований світ, мріяти про відновлення СРСР, то важко або й неможливо зрозуміти так звану еліту російської нації, яка у 90-их роках минулого століття йшла в авангарді демократичних процесів на просторах 1/6 земної кулі.
Сьогодні вчорашня еліта перетворилася у слухняне стадо зомбі, котре, ніби за помахом палички злого чарівника, прямує до прірви, уявляючи при цьому себе носіями духовно-скріпної ідеології, яка завтра ощасливить людство. Звідси — незрозуміла агресивність тієї "еліти", яку уособлюють справді карикатурні персонажі типу Жіріновського, Зюганова, Міронова, Соловйова, Кісільова та іже з ними.
Нам, українцям, при всіх наших "плюсах" і "мінусах", стає, образно кажучи, дико, коли бачимо, як у ХХІ столітті, в епоху інтернету і наннотехнологій, найсучасніших космічних апаратів, новаторських філософських ідей росіяни сотворили собі ідола, якому сліпо поклоняються, вірячи у те, що повернення минулого можливе, що їх провідник все знає і все вміє, що рано чи пізно колишня імперія відновиться. Іноді важко зрозуміти, як люди високого інтелекту, які, мабуть,там збереглися, одночасно схвалюють "мудру політику партії" ("Єдиної Росії) і уряду (медведівського "розливу"), бояться сказати слово правди, когось покритикувати чи не дай, Боже, вступити у дискусію із земним "божеством".
Їй-право, в радянські часи хоча б робили видимість демократії: проводили партійні з'їзди, пленуми і конференції, закликали розвивати критику і самокритику, публікували гострі матеріали в пресі. Навіть долю партійних вождів вирішували колегіально, хоч не завжди відкрито, і ті вожді (Хрущов, Брежнєв, Горбачов) рахувалися з думкою мас і враховували її в роботі, побоювалися невдоволення членів підпорядкованої їм партії.
Не знаю, чи хоч іноді таке почуття оволодіває Владіміром Путіним, але той п'єдестал нерукотворний, на який він себе воздвиг за допомогою блюдолизів, швидше нагадує пам'ятник на кладовищі, куди рано чи пізно завезуть і його. Щоправда, на "рано" не схоже, бо в білокам'яній виношують план (наразі неофіційний) замість президентських виборів провести у 2018 році… референдум довіри до нині діючого глави держави. Мотив один: рейтинг Владіміра Владіміровича аж зашкалює, рівних йому за популярністю в країні нема, то для чого викидати гроші на вітер?
Як мені здається, до подібного не додумалися б навіть наші президенти (колишні і сучасні), бо засади демократії вкоренилися не лише в нашій свідомості, але й у їхній теж І навряд, чи хтось ризикував би творити подібні дива. А в Росії — можна, бо там, бачте, влада і народ єдині.
Що "єдині", то "єдині". Наказала влада “покарати" Грузію — слухняно рухнули війська вперед. Задумали Путін в Ко відшматувати всупереч міжнародним договорам український Крим — відшматували. Задумав московський цар рятувати сирійського диктатора Асада — Шойгу дав команду на військове втручання. Захотілося старшому "брату" дошкулити Україні — запалив вогнище війни на Донбасі і Луганщині.
При цьому шовіністи всіх мастей, починаючи від горе-політиків і кінчаючи представниками воістину гнилої інтелігенції, до яких належать і вірнопіддані журналісти, захоплено плещуть у долоні і кричать: "Браво! Браво! Росія — понад усе!".
І було б усе добре, якби іноді не підводив дар чаклуна і провидця Владіміра Путіна. Що вже не робили, як не старалися його піддані, щоб на виборах у США переміг Дональд Трамп, як не торжествував з цього приводу з бокалом шампанського в руках московський клоун Жіріновський (та й не тільки він), а реалії життя дещо інші: новообраний господар Білого дому виявився не російським, як цього хотіли, а чистокровним американським. Довелося давати задній хід і забороняти на телебаченні надто активну "трампоманію".
А хіба лише тут "прокол"? Місця на газетній шпальті не вистачить, щоб перерахувати всі прорахунки московитів на міжнародній арені останнього часу. Ось і лютує цар всія Русі, зриває зло на підлеглих. Кажуть, що після "теплої" телефонної розмови із ним віддав Богові душу й пан Чуркін, котрий на засіданнях Ради Безпеки ООН із шкури пнувся, аби звинуватити Україну у всіх мислимих і немислимих гріхах, протиставити її світові. Не вдалося. Можливо, через те й отримав прочухана перед смертю від шефа.
Та не такий народ російський і його загартовані в боях проводирі, щоб когось чи чогось боятися. Вони й надалі погрожують примарою термоядерної війни, небезпекою бідним, добрим, духовно-скріпним, законопослушним і богобоязливим землякам від зовнішніх і внутрішніх ворогів, котрі навіть уві сні бачать, як бандерівці захопили Кремль і на ньому вивісили синьо-жовтий український прапор.
А щоб росіянці не розслаблялися, в країні активно озброюють армію і флот, створюють інформаційні війська, посилюють мілітаристське виховання молоді, в якому доходять до абсурду. Так, виступаючи нещодавно перед депутатами Держдуми і розповідаючи, яку вони мають сильну й боєздатну армію, міністр оборони Сергій Шойгу, за яким плаче лава підсудних у Гаазі, похвалився, що у Підмосков'ї обладнали молодіжний табір військової підготовки "Патріот". А щоб майбутні вояки непереможної і легендарної знали, на кого і на що нападати, там збудували макет… німецького Рейхстагу.
Не знаю, як цю новину сприйняла колега Владіміра Путіна Ангела Меркель, з якою він дружить ще з часів свого завідування військовим клубом у Дрездені, але те, що меж для буйної фантазії у путінців нема, то це точно. Як, зрештою, меж в кордонів Росії. Адже лиховісно "пожартував" одного разу московський диктатор: "Кордони Росії не закінчуються ніде".
Як кажуть, було б смішно, якби не так трагічно. Хоча, коли подивитися у недалеке минуле, то про безмежні кордони мріяли і Наполеон, і Гітлер, і Сталін, і чимало інших історичних персонажів-пігмеїв. Де вони тепер — думаю, знає кожен…
Ярема ГОЯН.
Залишити коментар