Казка про Федю та лісову феюЖив-був Федір. І все в нього складалось, як у всіх. Хороша родина, улюблена робота, хазяйські клопоти. Що ще треба для нормального життя?
В селі Федька поважали за його скромність, працелюбність. А ще він був хорошим сім'янином. Мав дружину Галю, змолоду з нею у парі. Дітей виростили, діждали онука.
І хоч люба Галочка у цьому році шостий десяток "розміняла", для Феді вона – як та лебідка юна. Ні на які гареми її не проміняв би. Недаремно ж сусід Микола, уздрівши Галину ще здаля, облизується, як кіт на сметану. А кум Василь на сімейних застіллях, як завжди підпивши, тягнеться до неї ласо. Не раз у Федька за це на нього руки "свербіли". Та знав свою "голубку". Вона ж на нього хіба що не молилася.
Не любив Федір літечка. Ну що в ньому хорошого? Нестерпна спека, роєм комарі, робота з ранку до ночі… Навіть не завжди є час на улюблене "хобі": подивитися телевізор. Особливо любив споглядати казкове життя багатіїв-олігархів. В уяві приміряв їхній "костюмчик" на себе. А ще слідкував за розіграшами "спортлото". Лотерейні білети у нього "не виходили". За це дружина не раз дорікала: "Краще б онуку цукерку купив, або якою квіткою мене коли побалував. А то лише гроші на вітер…". Федько ж завжди у відповідь: "Треба вірити у диво. Якщо віриш, то воно обов'язково колись збудеться".
Бідкалась, бідкалась Галя, та й перестала. Мовляв, хай собі тішиться. Все ж, хоч не п'є, бо он які Василь напідпитку своїм вдома "чудеса" витворяє.
…А ще Федя недолюблював літо через оті безкінечні походи до лісу. На ягоди дивитися уже не міг. Ледве дотягнувши додому повні відра того "солодкого щастя", спину не міг розігнути. Ну, не його це, не його. Не те, що Галина: за нею у лісі і не вженешся.
І от, як завжди, у неділю замість домашнього кіносеансу погнала жінка Федю за ягодами в ліс. Хоч як не "викручувався", піти таки довелося.
Блукав, блукав у ліскові, та якось не траплялась йому добра ягода. Насупився Федько: находишся до втрати пульсу, ще й жінка "пилятиме", що нічого не приніс.
А тут – о, диво! Галявина, вся всіяна ягодами. От чудеса і збуваються! І тільки взявся до роботи, аж чується позаду тонесенький голос: "Не зривай! За це здійсню будь-яке бажання".
У Феді від несподіванки аж волосся дибки стало. Обернувся: а тут краса неписана. "Мавка лісова чи що?" – лишень встиг собі подумати.
"Я – фея, – не давши йому й рота роззявити, мовила красуня. – Назбирай ягід, скільки завгодно. Й забудь сюди дорогу. За це виконаю одне твоє бажання".
Федько своїм очам не вірив, але не розгубився. Відразу випалив: "Хочу величезний палац, як по телевізору показують".
"Буде тобі палац", – сказала фея і щезла, ніби її й не було. Федір, забувши про втому, про всяк випадок ягід таки назбирав і щодуху помчав додому.
Ще здалеку побачив свої нові "хороми". Ну прямо Межигір'я! Басейни і спортзали, сквери і фонтани… Хіба лиш страусів немає.
Не життя, а рай у такому домі. Хіба треба іншого щастя? Але не спалося спокійно в розкішному ліжку Федькові. Все картався: "От бовдур! Бовкнув, не подумавши. Попросив би море грошей, то ще не такий будинок поставив би".
Ледве діждав ранку. І чкурнув до лісу. Дорогу до казкової галявини знайшов відразу. А тут і його "знайома" не забарилася.
– Ну, чого тобі ще потрібно? Я ж усе зробила, як сказав, – дорікнула йому.
– Дякую тобі за це. Але якби ще ти зробила так, щоб мені гроші з неба "впали", то вже точно забув би сюди дорогу, – побожився Федір.
– Ну гляди, – промовила чарівниця і зникла з очей.
Повернувся Федя додому. Все як було, нічого не змінилося. "От клята чортиця – надурила!" – подумав собі. Аби заспокоїтись, увімкнув телевізор, а тут саме розіграш лотереї почався. Швиденько схопив свій квиток.
І – бац!!! У Феді – джекпот!
Ну, ніби, про що ще має мріяти Федько? Все є, навіть більше. Та тільки спокою немає. Ніяк йому не йметься. Як вовка, до лісу тягне. Таки не втримався і знову туди подався.
"Ху, думав, що забув сюди стежинку", – полегшено зітхнув Федько, опинившись на чудо-галявині.
– Ну, де ж ти, феє?! – гукнув нетерпляче.
– А, знову ти, – спурхнувши з гілки, звернулася до нього фея. – Чого тобі ще?
І Федя їй "промуркотів":
– Хочу жінку, як з обкладинки. А, головне, щоб була молодшою за мене десь на років… тридцять.
Вже й не чекав на відповідь Федя. Надто вже кортіло швидше дістатися додому "на оглядини". Так поспішав, що аж захекався…
А на світанку знову зазбирався до лісу. Та дарма ходив-блукав. Забув туди дорогу! Хіба ж ти все згадаєш – у вісімдесят?..
МОРАЛЬ. Цінуй те, що маєш.
Валентина ОЛІЩУК.
Залишити коментар