Її життєві стежиниПротягом свого досить тривалого життя ця жінка пройшла через безліч випробувань. Голод, важкі переїзди, страх за себе та свою родину і постійна невідомість: а що буде далі?
Ніна Наумівна Курчай народилася 9 лютого 1932 року. Її маленька батьківщина – село Фастівці Бахмацького району Чернігівської області. У сім'ї було десятеро чоловік: батько – Наум Іванович, мати – Меланія Олексіївна та восьмеро дітей.
Трагічні події 1932-1933 років болем озиваються в серці жінки. Тоді вона була зовсім маленькою. Однак із пізніших розповідей батьків знає, через що довелося пройти українському народу. Аби врятуватися від голоду, сім'я вимушена була переїхати в Киргизстан. До війни відносно непогано влаштували своє життя, збудували будиночок. Батько працював агрономом, а мати по господарству робила усе для того, аби поставити дітей на ноги. Ніна ходила до школи. А решту часу проводила в саду і на городі, де під гарячими променями Сонця вирощували кавуни, дині та виноград. Тому мали все необхідне для життя.
Ніна Наумівна декілька хвилин мовчить, намагаючись відтворити в пам'яті пережите. Сльози на очах… Поволі виринають картини з минувшини. Вона пригадує, як неочікувано грянула війна. Батька, як і багатьох інших чоловіків, забрали у військо. Мати ж сама залишилася з дітьми. Тодішня влада забирала для фронту усе – техніку, одяг, продукти харчування. Потрібно було вночі крадькома збирати буряки, аби хоч якось вижити. Однак найважче дівчина переживала розлуку з родиною і рідним селом.
Згодом батька перевели служити в тилову частину. Сім'я продала будинок та перебралася жити в Ташкент. За невеликі кошти вдалося придбати сяку-таку землянку. Війни, на щастя, не бачили, але дуже хотілося їсти. Мамі з дітьми було дуже важко. Відрадно, що старшим виділяли в училищі, де навчалися, хоч якусь їжу – 300 грамів хліба і молоко, чай з пончиком. Тому дев'ятирічна Ніна відкидала іграшки і намагалася допомагати неньці по хазяйству.
У січні 1945 року батька направили працювати в Західну Білорусь. Але й там на сім'ю чекала нелегка доля. У те, що ввійшло в дитячу пам'ять Ніни Наумівни про ті страшні роки, важко повірити. Був голод, холод. Харчувалися переважно мерзлою гнилою картоплею. Докладали всіх сил, щоб вижити.
Через два роки дівчина переїхала до Ковеля. Там навчалася в школі № 41 (зараз – ЗОШ № 2). Улюбленими предметами її були хімія та література. Вчителі розпочинали урок з її зошита і завжди викликали першою до дошки. Ніна активно брала участь у різноманітних спортивних змаганнях, а також співала в хорі.
У 17 років юна Ніна пішла працювати лаборанткою на залізничну станцію Ковель, паралельно навчаючись у вечірній школі. З 1985 р. по 2004 р. займала посаду телефоніста в дистанції зв'язку, а згодом трудилася лаборанткою в одному з автопідприємств. Після виходу на пенсію працювала комендантом бази відпочинку на озері Пісочному. У це мальовниче місце чи не кожного літа приїжджали любі онуки – Роман і Дмитро.
Розміняла Ніна Наумівна дев'ятий десяток, але й дня не може прожити без руху. Активно займається ходьбою на стадіоні "Верес", зустрічається з друзями, співає, а влітку купається в річці, збирає ягоди та гриби. Ініціативна в громадському житті. Відвідує братів і сестер, які мешкають у Росії та різних куточках України. Рух для жінки – це здоров'я, життя.
Хоча й удома роботи вистачає, жінка сама дає собі раду. Ні в кого не просить допомоги. Не хоче залишати домівку, яку власними силами облаштовувала з покійним чоловіком Йосифом Івановичем. З цього "гнізда" вилетіли у світ дві пташки-доньки – Лариса і Тетяна.
Найбільше в людях Ніна Наумівна цінує порядність і доброзичливість. Сповна володіє цими рисами й сама. Тому поважають її рідні, друзі, знайомі, по-доброму заздрять активності та великій життєвій енергії ветерана.
Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА.
НА ЗНІМКАХ: Ніна КУРЧАЙ в різні періоди життя.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар