Повідомлення в номер / А судді хто

Знов Бандери голос чути в 

лісі,

Знову кріси є заховані у 

стрісі…

…Всюди буйно квітне 

корупція,

Не поможе нова поліція -

Мудру й чесну владу і добру 

пораду

Жде Вкраїна, жде!!!

(З репертуару оперних співаків П. на мотив "Черемшини").

Війна, яку агресор Путін вже майже три роки веде проти України, суттєво змінила наше життя. Вона принесла та приносить нашій країні численні людські втрати й важкі економічні та моральні наслідки. Ми платимо дорогу ціну за право і можливість бути вільними. Ми краще розуміємо, що ніхто не зможе перемогти Україну, якщо ми самі не зруйнуємо її зсередини. 

Тому народ непокоїть стан можновладців,  його жадібність, готовність розчинити інтереси держави на користь власних інтересів, його байдужість до елементарних потреб простого люду. Кожного  дня ЗМІ рясніють повідомленнями  про тисячні і навіть мільйонні хабарі,  крадіжки та інші види зловживань чиновниками різного  штабу. І це все коїться в країні, де переважна більшість народу ледве зводить кінці з кінцями, особливо пенсіонери, які вимушені  виживати на тисячу з "хвостиком". І це на фоні того, що кожного дня сотні людей волають, благають, випрошують кошти на лікування рідних і близьких, особливо дітей. 

Відбувається страшне розшарування суспільства: купка багатіїв жиріє без міри, а решта ледве виживає. Але ж ті здирники, мабуть, вважають себе християнами, і, напевно, відвідують церкву, можливо, навіть сповідаються. А, зрештою, чому дивуватись? Коли Янукович був при владі, то дуже часто можна було почути в ЗМІ, що він - глибоко віруюча людина. Ну що ж, про його "побожність" дізнався тепер весь світ. Як можна було опуститись до такого жахливого блюзнірства тим, хто таке про нього повідомляв?  Він та вірний "ленінець" П. Симоненко з рук керівництва УПЦ (МП) одержували церковні нагороди. Цікаво, за які заслуги перед церквою? Хіба забули, що це з легкої руки Леніна після Жовтневого перевороту почалося гоніння на священнослужителів? Його перші декрети були про те, що "расстрелять, расстрелять" (це про священиків та інших причетних до церкви). Перші концтабори, до речі, теж запроваджені "вождем пролетаріату", і по іронії долі, якраз на Донбасі. За це вони (мешканці) наставили йому пам'ятників, як оселедців в бочці. 

Цікава інформація до роздумів: війна в Україні відбувається там, де найбільше пам'ятників Леніну, де найменше церков, де майже відсутня державна українська мова і де найменше книжок в книгарнях і бібліотеках на душу населення (дані статистики взяті ще до 2014 р.).

Після "ліричного" відступу повернемось знову до хапуг, злодюг, корупціонерів. Їх нібито розкривають, хапають, затримують, і все це – з розмахом,  показухою. А що далі? Хто їх буде судити? Бо якраз серед суддів найбільше тих, в кого  у самих "рильця в пушку". І чи взагалі їх будуть судити, бо чомусь вони перед судом втікають з країни. І ось зараз я  хочу навести цікаву історію з духовної спадщини Старої України із рукописної книги "Вінець Христов" за  1676 р. А. Радавиловського про справедливого суддю (переклад В. Шевчука):

"Один захланний багатій загубив із грішми мішок і щонайшвидше велить обволати  ту свою згубу, обіцяючи нагороду тому, хто її знайде і поверне. Але  простої кондиції чоловік, знайшовши мішок, оддає його багатієві. Той, перелічивши гроші, що в них дуката недоставало, почне того бідного чоловіка турбувати і до права тягнути, аби йому дукат повернув. Той перед суддями свідчить, що як ті гроші з мішком знайшов, так їх ані рушив, а прямо до багатія того на обволання його біг. Суддя, взявши до уваги захланного багатія хтивість і невдячність, такий чинить декрет:

"Оскільки невдячний багатій стало твердить, що в його мішку було дукатів 300, а тут тільки 299 знайшлося, то маємо явний доказ, що це не його гроші, а якогось іншого чоловіка. А щодо тієї згуби ніякий інший пан не признався, то ту суму тому чоловікові, котрий її знайшов, і що йому її сама фортуна на підтримку його убозтва і на посаг дочкам його принесла, суд справедливий присуджує…".

Виходить, що і в ХVІІ столітті були судді мудрі і справедливі, а в ХХІ столітті ми можемо на таких надіятись?

Попри здійснені останнім часом реформи, керівництву держави так і не вдалося утвердити в ній справедливого Арбітра. Судова і правоохоронна системи й далі пробуксовують, а тому в боротьбі з несправедливістю людина надалі залишається самотньою.

Проте не менші завдання стоять і перед самим суспільством. Війна не скасовує дію Божого Закону, який є для всіх Законом цивілізованого співжиття. Насправді в народі дрімають невичерпні запаси людинолюбства, які потрібно активізувати і примножувати  здорові сили.

Від держави очікуємо  організації всебічного захисту країни від зовнішньої агресії і внутрішньої корупції. Воліємо бути монолітним, єдиним, вільним народом, який міцно стоїть на ногах і з яким рахуються інші.

Антоніна ГЛАДУН,

член ГО "Союз Українок".

(З репертуару оперних співаків П. на мотив "Черемшини").

Війна, яку агресор Путін вже майже три роки веде проти України, суттєво змінила наше життя. Вона принесла та приносить нашій країні численні людські втрати й важкі економічні та моральні наслідки. Ми платимо дорогу ціну за право і можливість бути вільними. Ми краще розуміємо, що ніхто не зможе перемогти Україну, якщо ми самі не зруйнуємо її зсередини. 

Тому народ непокоїть стан можновладців,  його жадібність, готовність розчинити інтереси держави на користь власних інтересів, його байдужість до елементарних потреб простого люду. Кожного  дня ЗМІ рясніють повідомленнями  про тисячні і навіть мільйонні хабарі,  крадіжки та інші види зловживань чиновниками різного  штабу. І це все коїться в країні, де переважна більшість народу ледве зводить кінці з кінцями, особливо пенсіонери, які вимушені  виживати на тисячу з "хвостиком". І це на фоні того, що кожного дня сотні людей волають, благають, випрошують кошти на лікування рідних і близьких, особливо дітей. 

Відбувається страшне розшарування суспільства: купка багатіїв жиріє без міри, а решта ледве виживає. Але ж ті здирники, мабуть, вважають себе християнами, і, напевно, відвідують церкву, можливо, навіть сповідаються. А, зрештою, чому дивуватись? Коли Янукович був при владі, то дуже часто можна було почути в ЗМІ, що він - глибоко віруюча людина. Ну що ж, про його "побожність" дізнався тепер весь світ. Як можна було опуститись до такого жахливого блюзнірства тим, хто таке про нього повідомляв?  Він та вірний "ленінець" П. Симоненко з рук керівництва УПЦ (МП) одержували церковні нагороди. Цікаво, за які заслуги перед церквою? Хіба забули, що це з легкої руки Леніна після Жовтневого перевороту почалося гоніння на священнослужителів? Його перші декрети були про те, що "расстрелять, расстрелять" (це про священиків та інших причетних до церкви). Перші концтабори, до речі, теж запроваджені "вождем пролетаріату", і по іронії долі, якраз на Донбасі. За це вони (мешканці) наставили йому пам'ятників, як оселедців в бочці. 

Цікава інформація до роздумів: війна в Україні відбувається там, де найбільше пам'ятників Леніну, де найменше церков, де майже відсутня державна українська мова і де найменше книжок в книгарнях і бібліотеках на душу населення (дані статистики взяті ще до 2014 р.).

Після "ліричного" відступу повернемось знову до хапуг, злодюг, корупціонерів. Їх нібито розкривають, хапають, затримують, і все це – з розмахом,  показухою. А що далі? Хто їх буде судити? Бо якраз серед суддів найбільше тих, в кого  у самих "рильця в пушку". І чи взагалі їх будуть судити, бо чомусь вони перед судом втікають з країни. І ось зараз я  хочу навести цікаву історію з духовної спадщини Старої України із рукописної книги "Вінець Христов" за  1676 р. А. Радавиловського про справедливого суддю (переклад В. Шевчука):

"Один захланний багатій загубив із грішми мішок і щонайшвидше велить обволати  ту свою згубу, обіцяючи нагороду тому, хто її знайде і поверне. Але  простої кондиції чоловік, знайшовши мішок, оддає його багатієві. Той, перелічивши гроші, що в них дуката недоставало, почне того бідного чоловіка турбувати і до права тягнути, аби йому дукат повернув. Той перед суддями свідчить, що як ті гроші з мішком знайшов, так їх ані рушив, а прямо до багатія того на обволання його біг. Суддя, взявши до уваги захланного багатія хтивість і невдячність, такий чинить декрет:

"Оскільки невдячний багатій стало твердить, що в його мішку було дукатів 300, а тут тільки 299 знайшлося, то маємо явний доказ, що це не його гроші, а якогось іншого чоловіка. А щодо тієї згуби ніякий інший пан не признався, то ту суму тому чоловікові, котрий її знайшов, і що йому її сама фортуна на підтримку його убозтва і на посаг дочкам його принесла, суд справедливий присуджує…".

Виходить, що і в ХVІІ столітті були судді мудрі і справедливі, а в ХХІ столітті ми можемо на таких надіятись?

Попри здійснені останнім часом реформи, керівництву держави так і не вдалося утвердити в ній справедливого Арбітра. Судова і правоохоронна системи й далі пробуксовують, а тому в боротьбі з несправедливістю людина надалі залишається самотньою.

Проте не менші завдання стоять і перед самим суспільством. Війна не скасовує дію Божого Закону, який є для всіх Законом цивілізованого співжиття. Насправді в народі дрімають невичерпні запаси людинолюбства, які потрібно активізувати і примножувати  здорові сили.

Від держави очікуємо  організації всебічного захисту країни від зовнішньої агресії і внутрішньої корупції. Воліємо бути монолітним, єдиним, вільним народом, який міцно стоїть на ногах і з яким рахуються інші.