Повідомлення в номер / Віддати життя “За друга своя”

Все, все покинуть, до тебе    полинуть,

Мій ти єдиний, мій

 зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою

 загинуть,

То було б щастя, мій

 згублений світе!

Стать над тобою і кликнуть

 до бою

Злую мару, що тебе забирає,

Взять тебе в бою чи вмерти

 з тобою,

З нами хай щастя і горе

 вмирає.

[16.11.1900]

На одній із фотографій Мержинського, подарованій Лесі Українці, напис: "Одинокие люди наказаны уже тем, что одиноки". Самотність Лесі Українки та Сергія Мержинського була викликана хворобою, і кожний із них шукав виходу із своєї самотності. 

Леся Українка – у творчості, вважаючи, що "література це єдине, що дає мені хліб і задоволення". Мержинський – у революційній боротьбі у лавах РСДРП (російська соціал-демократична робітнича партія). Для Лесі Українки, яка шукала своїх шляхів для боротьби поневоленої нації, він став ідеалом. 

Але над Мержинським постійно тяжів вирок злої долі. Оточений друзями по боротьбі, в своїй хворобі, в своєму згасанні, він залишився самотнім – друзі по партії швидко забули про нього, жоден партієць не відвідав, не відгукнувся листом. Це дуже ранило надмірно емоційну Лесю Українку. В листі до Ольги Кобилянської поетеса писала: "Скільки каміння кинуто оцим мовчанням і я ніколи не вчиню з ним так як вчинили його друзі". І коли Сергій Мержинський був прикутий до ліжка, потребував допомоги,  Леся Україна прийняла самостійне рішення – їхати до Мінська і доглядати свого хворого друга. 

Батька стали "на диби", адже цим порушувався етикет дворянської родини. Крім цього, вони дуже боялися, що їхня дочка може заразитися легеневим туберкульозом від Мержинського, адже хвороба стає заразно-небезпечною, особливо в останній стадії, найчастіше, коли переходить в гортань. І третій момент, найсуттєвіший, – Лесина жертовність, яка виникла на ґрунті власної хвороби. Через це поетеса співчувала всім хворим, всім, хто потребував допомоги. Сестер просила ніколи не брати прикладу з неї, а сама по іншому вчинити не могла. Свою жертовність називала фатумом, що постійно тяжів над нею: "я найбільш люблю приносити іменно такі жертви на алтар дружби, – в сьому логіки мало, признаю, але що робить, се факт. Це сумно, але це науково..." .

У Мінську Леся Українка переживає найтяжчі часи "Життя моє тут досить трагічне",  – писала на Буковину  Ользі Кобилянській: "Через те, я при ньому спокійна і сильна і навіть ніколи не зітхаю, інакше він би за мене боявся, а тепер він вірить, що я все витримати можу. Я не зруйную йому сеї віри в його остатнього друга. 

Може через те і він такий спокійний, дивно спокійний, коли говорить про свій кінець, хоч взагалі він дуже нервовий. Часом говорить про те, як багато для нього значить, що я з ним, і жалує, що я раніш не могла приїхати. Коли подумаю тільки, що я такого друга маю втратити!..".

На очах Лесі Українки, в тяжкій передсмертній агонії, згасало життя Сергія Мержинського. Яку ж треба мати силу волі, психологічну витримку та фізичне здоров'я, щоб все це витримати! А якщо ще взяти до уваги, що поети і художники – люди з особливою тонкою психікою, для яких надмірні почуття можуть викликати навіть смерть або, як порятунок, спонтанний вибух творчої енергії. 

Недаремно двома роками пізніше (13 січня 1903 року) в листі до Івана Франка Леся напише: "…Діло сьогодні пішло на щирість, то признаюся вам, що я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогеї. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: "J'en ai fait un drame…" [я з того зробила драму, фр.].

"Одержима" написана за одну ніч 18 січня 1901 року – 32 сторінки рукопису! Цей факт нечуваний в світовій літературі. Та про що цей твір? Про одержиму любов головної героїні Міріам до Месії (земне ім'я Ісуса Христа, що означає "Спаситель"), про зраду, смерть. Міріам – людина надзвичайної сили волі, яка ніколи не стане на шлях компромісу з совістю. Вона – палка послідовниця Месії, її любов до нього сильніша за смерть. Але "одержима" ніколи не прийме вчення Месії любити ворога.  

Він їм простив. Він їм усім

 простив..

Вони те чули і на віки вічні

Його слова потіхою їм

 будуть.

А тільки я не прощена

 зосталась,

Бо я не можу їм простить за

Нього.

Я всіх і все ненавиджу за

 Нього:

І ворогів, і друзів, і юрбу,

Отой народ безглуздий, що

 кричав:

"Розпни його, розпни!" - і

 той закон

Людський, що допустив

 невинно згинуть,

І той закон небесний, що за

 rpix

Безумних поколіннів

 вимагає

Страждання, крові й смерті

 соромної

Того, хто всіх любив і всім

 прощав.

Це дивовижне прочитання Біблії. За цими рядками стоїть Євангеліє від Луки: "Єрусалиме, Єрусалиме , що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе!".

У цьому творі – і розп'ятий Христос, і укаменована Міріам, і потайні прихильники, зрадливий натовп ворогів, фарисеї, саддукеї, римські вояки. Хіба це не Майдан 2014 року? Не вражаюча картина, характерна для всіх часів? В ній відбита суть багатьох ситуацій, знайомих і кожній сучасній людині. 

В "Одержимій" є і вищий вияв етичної позиції, коли Міріам вважає: якщо Месія прийняв муку за всі гріхи людства, то хтось повинен прийняти муку, пролити свою кров, "віддати своє життя за друга своя".

 Ліна Костенко сказала: "Христос – це спокута за людські гріхи перед Богом. Міріам – це спокута за людські гріхи перед Христом. Якась неймовірна гуманістична етика підказала драматургу цей образ".

О Сине Божий!

Нехай в моїм житті все, все

 неправда,

Та вір мені, що я тебе

 любила.

Чи ти гадав, – я не зреклась

 себе?

Зреклась! я прокляла себе і

 душу,

Ту душу, що не хтів прийнять

 Месія

Собі на жертву. Де ж ще

 більше горе,

Як не могти віддать за друга

 душу?..

Марія Чашук, 

Тетяна Нерода.

[16.11.1900]

На одній із фотографій Мержинського, подарованій Лесі Українці, напис: "Одинокие люди наказаны уже тем, что одиноки". Самотність Лесі Українки та Сергія Мержинського була викликана хворобою, і кожний із них шукав виходу із своєї самотності. 

Леся Українка – у творчості, вважаючи, що "література це єдине, що дає мені хліб і задоволення". Мержинський – у революційній боротьбі у лавах РСДРП (російська соціал-демократична робітнича партія). Для Лесі Українки, яка шукала своїх шляхів для боротьби поневоленої нації, він став ідеалом. 

Але над Мержинським постійно тяжів вирок злої долі. Оточений друзями по боротьбі, в своїй хворобі, в своєму згасанні, він залишився самотнім – друзі по партії швидко забули про нього, жоден партієць не відвідав, не відгукнувся листом. Це дуже ранило надмірно емоційну Лесю Українку. В листі до Ольги Кобилянської поетеса писала: "Скільки каміння кинуто оцим мовчанням і я ніколи не вчиню з ним так як вчинили його друзі". І коли Сергій Мержинський був прикутий до ліжка, потребував допомоги,  Леся Україна прийняла самостійне рішення – їхати до Мінська і доглядати свого хворого друга. 

Батька стали "на диби", адже цим порушувався етикет дворянської родини. Крім цього, вони дуже боялися, що їхня дочка може заразитися легеневим туберкульозом від Мержинського, адже хвороба стає заразно-небезпечною, особливо в останній стадії, найчастіше, коли переходить в гортань. І третій момент, найсуттєвіший, – Лесина жертовність, яка виникла на ґрунті власної хвороби. Через це поетеса співчувала всім хворим, всім, хто потребував допомоги. Сестер просила ніколи не брати прикладу з неї, а сама по іншому вчинити не могла. Свою жертовність називала фатумом, що постійно тяжів над нею: "я найбільш люблю приносити іменно такі жертви на алтар дружби, – в сьому логіки мало, признаю, але що робить, се факт. Це сумно, але це науково..." .

У Мінську Леся Українка переживає найтяжчі часи "Життя моє тут досить трагічне",  – писала на Буковину  Ользі Кобилянській: "Через те, я при ньому спокійна і сильна і навіть ніколи не зітхаю, інакше він би за мене боявся, а тепер він вірить, що я все витримати можу. Я не зруйную йому сеї віри в його остатнього друга. 

Може через те і він такий спокійний, дивно спокійний, коли говорить про свій кінець, хоч взагалі він дуже нервовий. Часом говорить про те, як багато для нього значить, що я з ним, і жалує, що я раніш не могла приїхати. Коли подумаю тільки, що я такого друга маю втратити!..".

На очах Лесі Українки, в тяжкій передсмертній агонії, згасало життя Сергія Мержинського. Яку ж треба мати силу волі, психологічну витримку та фізичне здоров'я, щоб все це витримати! А якщо ще взяти до уваги, що поети і художники – люди з особливою тонкою психікою, для яких надмірні почуття можуть викликати навіть смерть або, як порятунок, спонтанний вибух творчої енергії. 

Недаремно двома роками пізніше (13 січня 1903 року) в листі до Івана Франка Леся напише: "…Діло сьогодні пішло на щирість, то признаюся вам, що я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогеї. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: "J'en ai fait un drame…" [я з того зробила драму, фр.].

"Одержима" написана за одну ніч 18 січня 1901 року – 32 сторінки рукопису! Цей факт нечуваний в світовій літературі. Та про що цей твір? Про одержиму любов головної героїні Міріам до Месії (земне ім'я Ісуса Христа, що означає "Спаситель"), про зраду, смерть. Міріам – людина надзвичайної сили волі, яка ніколи не стане на шлях компромісу з совістю. Вона – палка послідовниця Месії, її любов до нього сильніша за смерть. Але "одержима" ніколи не прийме вчення Месії любити ворога.  

Це дивовижне прочитання Біблії. За цими рядками стоїть Євангеліє від Луки: "Єрусалиме, Єрусалиме , що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе!".

У цьому творі – і розп'ятий Христос, і укаменована Міріам, і потайні прихильники, зрадливий натовп ворогів, фарисеї, саддукеї, римські вояки. Хіба це не Майдан 2014 року? Не вражаюча картина, характерна для всіх часів? В ній відбита суть багатьох ситуацій, знайомих і кожній сучасній людині. 

В "Одержимій" є і вищий вияв етичної позиції, коли Міріам вважає: якщо Месія прийняв муку за всі гріхи людства, то хтось повинен прийняти муку, пролити свою кров, "віддати своє життя за друга своя".

 Ліна Костенко сказала: "Христос – це спокута за людські гріхи перед Богом. Міріам – це спокута за людські гріхи перед Христом. Якась неймовірна гуманістична етика підказала драматургу цей образ".