Повідомлення в номер / Поліська травниця

Марія Здробилко – жінка, яку знають всі і всюди. Вона збирала трави по усіх лісах, щоб допомогти людям покращити здоров’я. 

…В’яже бабця сировину у пучечки, щоб потім на горищі висушити і винести на базар. За цією нехитрою справою я застала героїню моєї розповіді Марію Миколаївну, яка разом зі своєю 13-річною онучкою перебирала і сортувала лікарські трави. Настя – бабусина помічниця. У них, так би мовити, сімейний підряд. 

Зараз Марія Миколаївна не ходить на базар, бо роки вже не ті (ходить на двох палках), та й ноги не «слухаються» жінки, бо скільки-то вони виходили по лісах, то одному Богу відомо і їй. Замість мами на базарі тепер сидить її дочка Валя. І якщо хтось скаже, що то Маріїна дочка торгує, – то у виборі трав ніколи не помилиться. Бо розуміють, що Марія Миколаївна добре знається на травах, тож і потрібні суміші зготує правильно, бо робить це від щирого серця.

А які смачні чаї з набору тих трав, що готує Марія Здробилко! Жінка сама і назви їм придумує: «Здоров’я», «Поліський», «Вітамінний», «Смакота», – таких у наших магазинах ніде не купиш. Пахнуть чаї ароматом поліського лісу і волинських ромашкових лугів.

– Чому Ви вирішили стати травником? – запитую в бабусі.

– Моя бабця була травником, яка померла у 84 роки. Вона дуже добре зналася на травах – от і мене привчала з дитинства до тої «науки», – каже Марія Миколаївна. – Я сама себе лікувала після операції, коли видалили третину нирки. 

Жінка три доби була в комі, а на четверту добу, дійшовши до тями, закричала: «Вмираю!..». Її організм дає велику алергію на ліки, отже, мусила сама собі давати рятунок. 

Тоді Марії Здробилко було 42 роки, як вона захворіла, і лікарі не давали ніяких шансів на життя, казали: «Тобі лишилося жити 2, а то найбільше 3 місяці». Але, дякуючи Богу, сьогодні бабці 77 років! 

…На столику під виноградом, де лежать пучечки різних трав, – товстелезна книга радянських часів про лікарські трави. Бабуся розповідала, як вона її придбала. Колись дефіцитну книгу просто так ніде не купиш. А знайомий Марії Здробилко похвалився, що дістав книгу «по блату» про трави. Звичайно, для травниці це дуже потрібна річ, але хто ж тобі її дасть? І Марія Миколаївна попросила свого знайомого, щоб той дав їй книжку на передрук. 

Книжку передрукували аж у Києві і в одному екземплярі! І обійшлася вона травниці аж у тисячу радянських рублів! Це величезні на той час були гроші, бо мінімальна зарплата становила 60 крб. Це півторарічний заробіток людини. Але Марія Здробилко не пошкодувала грошей, і тепер має цю книжку.

– Людську душу бачу по очах. Вона має бути чиста, як польові квіти. І мені завжди траплялися в житті хороші люди, – каже моя співрозмовниця. Її знають всі мужчини, які теж люблять природу, ліс, ходять збирати гриби. Все жартували між собою: «Ти не бачив тієї з тонкими ногами?».

– Я ж у молодості була хвігурова, – сміється бабуся. Весела і жартівлива травниця розказує цікаві епізоди зі свого життя.

– Якось ранньою весною пішла по первоцвіт. Іду схилом рова по рудому торішньому листю, а воно якесь таке м’яке і все гойдається. Додивилась: а то вужі під листям просинаються від зимової сплячки. 

– І Ви їх не боялися? – питаю я. 

– А чого їх боятися? Хай собі лежать. Я навіть бачила як вужі «любляться», – каже Марія Миколаївна. – Одне одного обкручують, як спіраль, і язичками цьомаються. 

Жінка все так весело, з захопленням, прижартовуючи, розповідає. Розповідала, як змію палкою забила, а вона спочатку прикинулась мертвою, а потім давай кидатись на жінку. Не раз її собака виганяв пару лосів, зайця  прямо на хазяйку. Марія Здробилко ще в лісі облуплювала зайця, і готове м’ясо несла додому.

– Ви підіть у ліс, то ще не таке «кіно» побачите, – сміється бабуся. 

А щоб все те побачити, – жінка вставала в 4-й годині ранку і до самого вечора ходила лісами, збираючи лікарські трави, спілкувалась з природою. Оленячі роги, які знайшла бабуся, ще й досі є у господині – з них зробили вішалку. Отака вона, волинська травниця!

Галина ОЛІФЕРЧУК. 

смт Люблинець.

Марія Здробилко – жінка, яку знають всі і всюди. Вона збирала трави по усіх лісах, щоб допомогти людям покращити здоров’я. 

…В’яже бабця сировину у пучечки, щоб потім на горищі висушити і винести на базар. За цією нехитрою справою я застала героїню моєї розповіді Марію Миколаївну, яка разом зі своєю 13-річною онучкою перебирала і сортувала лікарські трави. Настя – бабусина помічниця. У них, так би мовити, сімейний підряд. 

Зараз Марія Миколаївна не ходить на базар, бо роки вже не ті (ходить на двох палках), та й ноги не «слухаються» жінки, бо скільки-то вони виходили по лісах, то одному Богу відомо і їй. Замість мами на базарі тепер сидить її дочка Валя. І якщо хтось скаже, що то Маріїна дочка торгує, – то у виборі трав ніколи не помилиться. Бо розуміють, що Марія Миколаївна добре знається на травах, тож і потрібні суміші зготує правильно, бо робить це від щирого серця.

А які смачні чаї з набору тих трав, що готує Марія Здробилко! Жінка сама і назви їм придумує: «Здоров’я», «Поліський», «Вітамінний», «Смакота», – таких у наших магазинах ніде не купиш. Пахнуть чаї ароматом поліського лісу і волинських ромашкових лугів.

– Чому Ви вирішили стати травником? – запитую в бабусі.

– Моя бабця була травником, яка померла у 84 роки. Вона дуже добре зналася на травах – от і мене привчала з дитинства до тої «науки», – каже Марія Миколаївна. – Я сама себе лікувала після операції, коли видалили третину нирки. 

Жінка три доби була в комі, а на четверту добу, дійшовши до тями, закричала: «Вмираю!..». Її організм дає велику алергію на ліки, отже, мусила сама собі давати рятунок. 

Тоді Марії Здробилко було 42 роки, як вона захворіла, і лікарі не давали ніяких шансів на життя, казали: «Тобі лишилося жити 2, а то найбільше 3 місяці». Але, дякуючи Богу, сьогодні бабці 77 років! 

…На столику під виноградом, де лежать пучечки різних трав, – товстелезна книга радянських часів про лікарські трави. Бабуся розповідала, як вона її придбала. Колись дефіцитну книгу просто так ніде не купиш. А знайомий Марії Здробилко похвалився, що дістав книгу «по блату» про трави. Звичайно, для травниці це дуже потрібна річ, але хто ж тобі її дасть? І Марія Миколаївна попросила свого знайомого, щоб той дав їй книжку на передрук. 

Книжку передрукували аж у Києві і в одному екземплярі! І обійшлася вона травниці аж у тисячу радянських рублів! Це величезні на той час були гроші, бо мінімальна зарплата становила 60 крб. Це півторарічний заробіток людини. Але Марія Здробилко не пошкодувала грошей, і тепер має цю книжку.

– Людську душу бачу по очах. Вона має бути чиста, як польові квіти. І мені завжди траплялися в житті хороші люди, – каже моя співрозмовниця. Її знають всі мужчини, які теж люблять природу, ліс, ходять збирати гриби. Все жартували між собою: «Ти не бачив тієї з тонкими ногами?».

– Я ж у молодості була хвігурова, – сміється бабуся. Весела і жартівлива травниця розказує цікаві епізоди зі свого життя.

– Якось ранньою весною пішла по первоцвіт. Іду схилом рова по рудому торішньому листю, а воно якесь таке м’яке і все гойдається. Додивилась: а то вужі під листям просинаються від зимової сплячки. 

– І Ви їх не боялися? – питаю я. 

– А чого їх боятися? Хай собі лежать. Я навіть бачила як вужі «любляться», – каже Марія Миколаївна. – Одне одного обкручують, як спіраль, і язичками цьомаються. 

Жінка все так весело, з захопленням, прижартовуючи, розповідає. Розповідала, як змію палкою забила, а вона спочатку прикинулась мертвою, а потім давай кидатись на жінку. Не раз її собака виганяв пару лосів, зайця  прямо на хазяйку. Марія Здробилко ще в лісі облуплювала зайця, і готове м’ясо несла додому.

– Ви підіть у ліс, то ще не таке «кіно» побачите, – сміється бабуся. 

А щоб все те побачити, – жінка вставала в 4-й годині ранку і до самого вечора ходила лісами, збираючи лікарські трави, спілкувалась з природою. Оленячі роги, які знайшла бабуся, ще й досі є у господині – з них зробили вішалку. Отака вона, волинська травниця!

смт Люблинець.